У чудових за глибиною і багатих за змістом службах Святої Чотиридесятниці, центром богослужіння і кульмінаційним моментом на шляху до Воскресіння постає перед нами Хрест Христів.
У чудових за глибиною і багатих за змістом службах Святої Чотиридесятниці, центром богослужіння і кульмінаційним моментом на шляху до Воскресіння постає перед нами Хрест Христів.
Йдучи богослужбовим шляхом Великого посту ми доходимо до невимовного моменту. До події страшної за змістом і наповненої великим горем і страхом, до події, яку важко було прийняти навіть найближчим людям, які були з Ісусом Христом впродовж Його земного життя – до смерті Христа-Боголюдини. Людина розпинає на хресті Джерело свого життя… Хрест – місце смерті…
Тепер Хрест Христовий оспівує Церква, Хресту поклоняється, Хресту служить, Хрестом вінчається, Хрестом захищається, Хрестом освячується Наречена Христова, але в момент Розп’яття Спасителя Хрест був для всіх великою спокусою, перед якої ніхто не міг устояти, окрім кількох осіб, що перебували біля Нього: Пресвята Богородиця, благочестиві жони та святий Іоан Богослов – через любов до Христа, перебували також і воїни, котрі стерегли розп’ятого – через виконання свого обов’язку, перебували біля Спасителя і розбійники в силу того, що були прицвяховані і не мали можливості покинути місце розп’яття. У даний час біля Хреста Спасителя перебувають усі вірні: одні, розуміючи справжнє значення як і Богородиця, перебувають через любов; для інших – Хрест являється просто виконанням обов’язку, як для воїнів; ще інші – через неможливість відкинути та піти від Нього перебувають як розбійники, тому сприймають Його як оберіг чи певну отцівську традицію, носячи на своїх грудях як амулет в знак захисту від ворожих підступів, так і не розуміючи істинного значення Хреста.
Підходячи до моменту Богослужбового року, коли відбувається згадування подій Страсної седмиці, доречним буде кожному християнину поставити перед собою питання: яке значення має Хрест для спасіння людини? Для чого ми поклоняємося і чому шануємо? Чим насправді він є символом – життя чи смерті?
Дійсно, далеким від Церкви людям здається, що християни поклоняються хресту — знаряддю страти. Ми поклоняємося хресту не як символу смерті, а як символу вічного життя — Хресту животворящому, бо Христос, відданий на хресну смерть, своїми стражданнями визволив нас від прокляття гріха і дарував нам життя вічне. Хрест не є простим символ, який пов’язаний з моральними та етично-сентиментальними згадуваннями, а має набагато глибше значення, бо є місцем зустрічі Бога і людини, є тією площиною на якій Сам Бог являє Себе людині для того, щоб спасти її знищивши смерть.
Святий Симеон Новий Богослов вказуючи на хрест як місце зустрічі людини і Бога говорить, що «Образ хреста показує примирення і співжиття, в яке вступила людина з Богом, тому і демони бояться образу хреста, і не терплять бачити знамення хреста таким, що зображується навіть і на повітрі, але біжать від цього, знаючи, що хрест є знаменням співжиття людей з Богом і що вони, як відпавші і вороги Богові, віддалені від Божественної особи Його, не мають більше можливості наближатися до тих, які примирилися з Богом і з’єдналися з Ним, і не можуть більше спокушати їх. Якщо і здається, що вони спокушають деяких християн, нехай відає всякий, що це борють вони тих, які не пізнали велику силу таїнства хреста».
Наведені слова святого Симеона, розкривають значення хреста чітко вказуючи, що Хрест є зустріч Бога і людини, є Боголюдський організм, тобто Церква, тому що тільки в Церкві відбувається співжиття людей з Богом, що і є перемогою над демонами і злими підступами. Хрест є взаємопроникнення людства і Божества і в той же час зцілення людської природи, через підкорення, правильне проявлення людської волі божественній.
Господня смерть на Хресті є Животворящою. Господь помер на Хресті смертю у всьому подібній нашій, але смертю свобідною — по людській природі Спасителя, вільній від первородного гріха, тобто від необхідності смерті, через присутність Божества і через власний подвиг свободи. Смерть приймається Христом через свобідну спасительну любов… Розп’яття Христове – це дія свобідної Божественної любові, це дія свобідної волі Спасителя Христа, що віддає Себе на смерть, щоб інші могли жити і жити життям вічним, жити з Богом. Тому життя, бо у цій смерті прийнятого Христом людства не розділяється єдина Іпостась Боголюдини, не розривається і не порушується іпостасна єдність. Інакше кажучи, душа, що розлучається в смерті, і тіло залишаються сполученими через Божество Слова, від Якого вони рівно не відчужуються. Це не змінює онтологічного характеру смерті, але змінює її сенс. Це смерть нетлінна і тому в ній перемагається тління і смерть, в ній починається воскресіння. Сама смерть Боголюдини виявляється воскресінням природи людської. І Хрест виявляється животворящим, виявляється новим Древом Життя — ним же смерті руйнується жало. Тому Хрест для нас постає новою реальністю Боголюдського буття, життям Церкви, тобто хрест являється для нас основою на якій будується Церква – Боголюдський організм – і початком Воскресіння.
Говорячи про шанування і поклоніння, слід вказати на те, що шанування хреста Господнього нерозривно пов’язане із спасительною Жертвою Боголюдини Ісуса Христа. Шануючи хрест, православний християнин віддає шанування Самому Богові Слову, що втілився і вибрав хрест знаменням перемоги над гріхом і смертю, примиренням і з’єднанням людини з Богом, даруванням нового, преображаючою благодаттю Святого Духа, життя; шануючи хрест, ми шануємо Церкву як єдину можливість життя. Поклоніння хресту вказує на те, що ми не противимося і достойно приймаємо його життя, тобто життя в Церкві, в якій ми хочемо набути того способу буття, котре явлене для нас Ісусом Христом на Хресті. Поклоняючись приймаємо життя, в якому любов, вірність, відданість випробовуються не словами, навіть не життям, а віддачею свого життя; не тільки смертю, а повним та досконалим самозреченням, в котрому від людини залишається тільки любов: хресна, жертовна, віддаюча себе любов, смерть самого себе для життя іншого. Осіняючи себе хресним знаменням і поклоняючись хресту, до кожного з нас мають відноситись слова преп. Максима Сповідника: «Всі плотські речі повинні пройти через хрест і всі розумом зрозумілі речі повинні пройти через погребіння» і, преобразившись у спокої Великої суботи, Воскреснути з Ісусом Христом, ставши преображеними і сповненими життям.
Тому хрест як знак (у вигляді зображення або хресного знамення) — освячений Божественною благодаттю символ (образ) людського спасіння, що возносить нас до свого Першообразу – до Розп’ятої Боголюдини, що прийняла хресну смерть ради визволення людського роду від влади гріха і смерті, до місця зустрічі, до набуття нового життя жертовності і любові, до життя Церкви. Він не є просто сентиментальне чи морально-педагогічне нагадування про події минулого, але символ і знак прийняття образу буття Христового, який є життям. Тому хрест є прояв життя – того життя, на якому будується Церква і яке є основою надії віруючих.
Закінчуючи огляд значення Хреста, варто навести слова праведного Іоана Кронштадського: «Хрест без любові не можна мислити і представляти: де хрест, там і любов; у церкві ви скрізь і у всьому бачите хрест для того, щоб все нагадувало вам, що ви в храмі Бога любові, в храмі Любові, Розп’ятої за нас».
Йдучи богослужбовим шляхом Великого посту ми доходимо до невимовного моменту. До події страшної за змістом і наповненої великим горем і страхом, до події, яку важко було прийняти навіть найближчим людям, які були з Ісусом Христом впродовж Його земного життя – до смерті Христа-Боголюдини. Людина розпинає на хресті Джерело свого життя… Хрест – місце смерті…
Тепер Хрест Христовий оспівує Церква, Хресту поклоняється, Хресту служить, Хрестом вінчається, Хрестом захищається, Хрестом освячується Наречена Христова, але в момент Розп’яття Спасителя Хрест був для всіх великою спокусою, перед якої ніхто не міг устояти, окрім кількох осіб, що перебували біля Нього: Пресвята Богородиця, благочестиві жони та святий Іоан Богослов – через любов до Христа, перебували також і воїни, котрі стерегли розп’ятого – через виконання свого обов’язку, перебували біля Спасителя і розбійники в силу того, що були прицвяховані і не мали можливості покинути місце розп’яття. У даний час біля Хреста Спасителя перебувають усі вірні: одні, розуміючи справжнє значення як і Богородиця, перебувають через любов; для інших – Хрест являється просто виконанням обов’язку, як для воїнів; ще інші – через неможливість відкинути та піти від Нього перебувають як розбійники, тому сприймають Його як оберіг чи певну отцівську традицію, носячи на своїх грудях як амулет в знак захисту від ворожих підступів, так і не розуміючи істинного значення Хреста.
Підходячи до моменту Богослужбового року, коли відбувається згадування подій Страсної седмиці, доречним буде кожному християнину поставити перед собою питання: яке значення має Хрест для спасіння людини? Для чого ми поклоняємося і чому шануємо? Чим насправді він є символом – життя чи смерті?
Дійсно, далеким від Церкви людям здається, що християни поклоняються хресту — знаряддю страти. Ми поклоняємося хресту не як символу смерті, а як символу вічного життя — Хресту животворящому, бо Христос, відданий на хресну смерть, своїми стражданнями визволив нас від прокляття гріха і дарував нам життя вічне. Хрест не є простим символ, який пов’язаний з моральними та етично-сентиментальними згадуваннями, а має набагато глибше значення, бо є місцем зустрічі Бога і людини, є тією площиною на якій Сам Бог являє Себе людині для того, щоб спасти її знищивши смерть.
Святий Симеон Новий Богослов вказуючи на хрест як місце зустрічі людини і Бога говорить, що «Образ хреста показує примирення і співжиття, в яке вступила людина з Богом, тому і демони бояться образу хреста, і не терплять бачити знамення хреста таким, що зображується навіть і на повітрі, але біжать від цього, знаючи, що хрест є знаменням співжиття людей з Богом і що вони, як відпавші і вороги Богові, віддалені від Божественної особи Його, не мають більше можливості наближатися до тих, які примирилися з Богом і з’єдналися з Ним, і не можуть більше спокушати їх. Якщо і здається, що вони спокушають деяких християн, нехай відає всякий, що це борють вони тих, які не пізнали велику силу таїнства хреста».
Наведені слова святого Симеона, розкривають значення хреста чітко вказуючи, що Хрест є зустріч Бога і людини, є Боголюдський організм, тобто Церква, тому що тільки в Церкві відбувається співжиття людей з Богом, що і є перемогою над демонами і злими підступами. Хрест є взаємопроникнення людства і Божества і в той же час зцілення людської природи, через підкорення, правильне проявлення людської волі божественній.
Господня смерть на Хресті є Животворящою. Господь помер на Хресті смертю у всьому подібній нашій, але смертю свобідною — по людській природі Спасителя, вільній від первородного гріха, тобто від необхідності смерті, через присутність Божества і через власний подвиг свободи. Смерть приймається Христом через свобідну спасительну любов… Розп’яття Христове – це дія свобідної Божественної любові, це дія свобідної волі Спасителя Христа, що віддає Себе на смерть, щоб інші могли жити і жити життям вічним, жити з Богом. Тому життя, бо у цій смерті прийнятого Христом людства не розділяється єдина Іпостась Боголюдини, не розривається і не порушується іпостасна єдність. Інакше кажучи, душа, що розлучається в смерті, і тіло залишаються сполученими через Божество Слова, від Якого вони рівно не відчужуються. Це не змінює онтологічного характеру смерті, але змінює її сенс. Це смерть нетлінна і тому в ній перемагається тління і смерть, в ній починається воскресіння. Сама смерть Боголюдини виявляється воскресінням природи людської. І Хрест виявляється животворящим, виявляється новим Древом Життя — ним же смерті руйнується жало. Тому Хрест для нас постає новою реальністю Боголюдського буття, життям Церкви, тобто хрест являється для нас основою на якій будується Церква – Боголюдський організм – і початком Воскресіння.
Говорячи про шанування і поклоніння, слід вказати на те, що шанування хреста Господнього нерозривно пов’язане із спасительною Жертвою Боголюдини Ісуса Христа. Шануючи хрест, православний християнин віддає шанування Самому Богові Слову, що втілився і вибрав хрест знаменням перемоги над гріхом і смертю, примиренням і з’єднанням людини з Богом, даруванням нового, преображаючою благодаттю Святого Духа, життя; шануючи хрест, ми шануємо Церкву як єдину можливість життя. Поклоніння хресту вказує на те, що ми не противимося і достойно приймаємо його життя, тобто життя в Церкві, в якій ми хочемо набути того способу буття, котре явлене для нас Ісусом Христом на Хресті. Поклоняючись приймаємо життя, в якому любов, вірність, відданість випробовуються не словами, навіть не життям, а віддачею свого життя; не тільки смертю, а повним та досконалим самозреченням, в котрому від людини залишається тільки любов: хресна, жертовна, віддаюча себе любов, смерть самого себе для життя іншого. Осіняючи себе хресним знаменням і поклоняючись хресту, до кожного з нас мають відноситись слова преп. Максима Сповідника: «Всі плотські речі повинні пройти через хрест і всі розумом зрозумілі речі повинні пройти через погребіння» і, преобразившись у спокої Великої суботи, Воскреснути з Ісусом Христом, ставши преображеними і сповненими життям.
Тому хрест як знак (у вигляді зображення або хресного знамення) — освячений Божественною благодаттю символ (образ) людського спасіння, що возносить нас до свого Першообразу – до Розп’ятої Боголюдини, що прийняла хресну смерть ради визволення людського роду від влади гріха і смерті, до місця зустрічі, до набуття нового життя жертовності і любові, до життя Церкви. Він не є просто сентиментальне чи морально-педагогічне нагадування про події минулого, але символ і знак прийняття образу буття Христового, який є життям. Тому хрест є прояв життя – того життя, на якому будується Церква і яке є основою надії віруючих.
Закінчуючи огляд значення Хреста, варто навести слова праведного Іоана Кронштадського: «Хрест без любові не можна мислити і представляти: де хрест, там і любов; у церкві ви скрізь і у всьому бачите хрест для того, щоб все нагадувало вам, що ви в храмі Бога любові, в храмі Любові, Розп’ятої за нас».
Іван Гищук, аспірант КПБА