Патріарх ФіларетМи відвідуємо церковні богослужіння, постимося і молимося у відповідний час, але всім цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було діючим і принесло добрі наслідки, потрібна ще підтримка – всім нашим життям
Патріарх Філарет
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Дорогі браття і сестри!
Ми відвідуємо церковні богослужіння, постимося і молимося у відповідний час, але всім цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було діючим і принесло добрі наслідки, потрібна ще підтримка – всім нашим життям. Іншими словами – потрібен відповідний спосіб життя, який не був би протилежністю посту і не роздвоював би нашу душу.
У давні часи у православних країнах саме суспільство створювало великопісну атмосферу життя через відповідні звичаї і навички, як особисті, так і суспільні. Так, упродовж Великого посту усі люди підпорядковувалися звичаям, які не давали забувати окремим членам суспільства про Великий піст. Наприклад, про піст постійно нагадував великопостовий дзвін, театри були закриті, припинялися великосвітські прийоми. Самі собою ці зовнішні прояви посту не могли розбудити в людині почуття покаяння, але складалася відповідна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкі, і нам потрібне постійне нагадування про наші обов’язки. Хоча, звичайно, зовнішні правила не можуть замінити внутрішнього подвигу віруючої людини.
На жаль, тепер ми живемо не у православному суспільстві, і тому в наш час суспільне життя не може створити для нас великопісну атмосферу. Світ, який оточує нас і до якого ми належимо, не змінюється у дні Великого посту. Духовна трагедія секуляризму полягає в тім, що він вштовхує людину у звичайну релігійну шизофренію, коли життя віруючої людини роздвоюється на релігійне і світське, між якими немає належного зв’язку. Тим-то сучасне духовне життя православних християн значно ускладнилось і вимагає набагато більше зусиль, ніж у ті добрі часи. В наш час великопісну атмосферу можна створити лише в домашніх умовах, і то не завжди, бо і в сім’ях часто не існує єдиних поглядів на духовне життя.
Без усякого сумніву, всі погодяться з тим, що сімейний спосіб життя радикально змінився під впливом радіо і телебачення. Наше життя переповнене інформацією про події в світі. Не треба нікуди виходити або виїжджати, щоб знати, що діється в світі. Мало-помалу духовність і краса поступово зникають з сучасної культури. Музика перестала бути джерелом духовної насолоди. Вона перетворилася на звичний фон розмов, читання, занять тощо. Ця постійна необхідність у сучасній псевдомузиці свідчить про те, що люди перестали насолоджуватися тишею і сприймають її як щось негативне. Якщо раніше християни здебільшого жили у світі тиші і мовчання, і це давало їм можливість зосереджуватись на внутрішньому житті, то сучасні християни змушені докладати особливих зусиль, щоб створити умови для спілкування з Богом. Таким чином, проблема радіо і телебачення протягом Великого посту – це питання духовного життя і смерті.
Треба зрозуміти, що неможливо ділити наше життя між великопісними переживаннями і враженнями від сучасних телефільмів та настроями, які ці враження породжують. Ці два переживання несумісні, і одне з них остаточно витіснить інше. Однак вірогідніше, що сучасні телефільми подолають великопісні настрої. Зворотне може статися лише тоді, коли християнин докладе особливих зусиль.
Тому нам треба в дні Великого посту рішуче припинити слухати і дивитися по радіо і телебаченню програми, які викликають негативні емоції і наносять шкоду нашому великопостовому подвигу. Між іншим, нема нічого гріховного в тім, щоб стежити за інформацією про події в країні й у світі чи слухати й дивитися програми, які збагачують нас духовно й інтелектуально. Що повинно бути рішуче припинено в дні Великого посту – то це прикутість до телевізора і пасивне заковтування усього, що показують.
Але тут також, як і при споживанні їжі, одного утримання недостатньо. Духовне життя у дні Великого посту повинно наповнюватися чимось позитивним. Наша душа насолоджується молитвою, але і розум потребує духовної їжі. Цією їжею може бути читання – не лише релігійних книжок, а й художньої та історичної літератури, з якої можна почерпнути багато духовних цінностей для нашого розуму.
Четверта і п’ята неділі Великого посту присвячені Церквою пам’яті двох великих вчителів християнського духовного життя: прп. Іоана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба зрозуміти, що на прикладах цих двох святих Церква вчить нас, як можна збагатити наше внутрішнє духовне життя. Читання і духовні роздуми допоможуть нам придбати внутрішній мир і духовну радість. Сучасний секулярний світ не дає нам ні миру, ні духовної радості. А без цього, без розуміння Великого посту як шляху до глибин душі, Великий піст втрачає своє значення.
Великий піст – це час шукання сенсу життя, сенсу нашого покликання і нашої професійної праці, сенсу наших взаємин з іншими людьми, дружби, нашої відповідальності в житті. Нема ні праці, ні покликання, які не можна було б спрямувати на покращення життя людини, не з точки зору збільшення виробництва чи кращої його організації, а з точки зору людських цінностей. Нам треба поглиблювати людські взаємовідносини, тому що ми, будучи людьми вільними, самі того не розуміючи, стали рабами тієї чи іншої соціальної системи, які поступово знищують духовні цінності. Якщо наша віра має вічні цінності, то вона повинна перетворювати наше особисте і суспільне життя зсередини.
Багато людей думає, що для покращення життя потрібні зовнішні зміни умов життя, навіть і революції. Але ми, християни, повинні довести світу, що зміна життя на краще відбувається завдяки внутрішньому духовному життю людини, тобто завдяки вірі і життю за вірою. Коли Церква Христова ввійшла у греко-римський світ, вона не закликала до революцій, вказуючи на несправедливість рабства. Але рабство стало неможливим під впливом християнської віри і нової оцінки людини і всього життя. Одна свята людина може зробити набагато більше, щоб змінити світ на краще, ніж численні надруковані на папері соціальні програми. В Україні життя зміниться на краще лише тоді, коли покращає духовне життя людини і суспільства. Свята людина – це найкращий реформатор і революціонер, бо він реально змінює життя на краще.
Великий піст має велике значення, бо він очищає духовне життя людини і суспільства. Великий піст – це час, коли людина ніби знову здобуває віру і життя у його Божественному розумінні. Утримуючись від їжі, ми потім знову пізнаємо її смак і краще розуміємо голодних і знедолених. Скорочуючи розваги, відмовляючись від негативних радіо- і телепрограм, від непотрібних розмов, ми знову починаємо розуміти велику цінність спілкування з людьми, цінність праці, культури. Спілкуючись в молитві з Богом, ми розуміємо і відчуваємо серцем Його безмежну любов до нас і милосердя Боже.
Амінь!
У давні часи у православних країнах саме суспільство створювало великопісну атмосферу життя через відповідні звичаї і навички, як особисті, так і суспільні. Так, упродовж Великого посту усі люди підпорядковувалися звичаям, які не давали забувати окремим членам суспільства про Великий піст. Наприклад, про піст постійно нагадував великопостовий дзвін, театри були закриті, припинялися великосвітські прийоми. Самі собою ці зовнішні прояви посту не могли розбудити в людині почуття покаяння, але складалася відповідна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкі, і нам потрібне постійне нагадування про наші обов’язки. Хоча, звичайно, зовнішні правила не можуть замінити внутрішнього подвигу віруючої людини.
На жаль, тепер ми живемо не у православному суспільстві, і тому в наш час суспільне життя не може створити для нас великопісну атмосферу. Світ, який оточує нас і до якого ми належимо, не змінюється у дні Великого посту. Духовна трагедія секуляризму полягає в тім, що він вштовхує людину у звичайну релігійну шизофренію, коли життя віруючої людини роздвоюється на релігійне і світське, між якими немає належного зв’язку. Тим-то сучасне духовне життя православних християн значно ускладнилось і вимагає набагато більше зусиль, ніж у ті добрі часи. В наш час великопісну атмосферу можна створити лише в домашніх умовах, і то не завжди, бо і в сім’ях часто не існує єдиних поглядів на духовне життя.
Без усякого сумніву, всі погодяться з тим, що сімейний спосіб життя радикально змінився під впливом радіо і телебачення. Наше життя переповнене інформацією про події в світі. Не треба нікуди виходити або виїжджати, щоб знати, що діється в світі. Мало-помалу духовність і краса поступово зникають з сучасної культури. Музика перестала бути джерелом духовної насолоди. Вона перетворилася на звичний фон розмов, читання, занять тощо. Ця постійна необхідність у сучасній псевдомузиці свідчить про те, що люди перестали насолоджуватися тишею і сприймають її як щось негативне. Якщо раніше християни здебільшого жили у світі тиші і мовчання, і це давало їм можливість зосереджуватись на внутрішньому житті, то сучасні християни змушені докладати особливих зусиль, щоб створити умови для спілкування з Богом. Таким чином, проблема радіо і телебачення протягом Великого посту – це питання духовного життя і смерті.
Треба зрозуміти, що неможливо ділити наше життя між великопісними переживаннями і враженнями від сучасних телефільмів та настроями, які ці враження породжують. Ці два переживання несумісні, і одне з них остаточно витіснить інше. Однак вірогідніше, що сучасні телефільми подолають великопісні настрої. Зворотне може статися лише тоді, коли християнин докладе особливих зусиль.
Тому нам треба в дні Великого посту рішуче припинити слухати і дивитися по радіо і телебаченню програми, які викликають негативні емоції і наносять шкоду нашому великопостовому подвигу. Між іншим, нема нічого гріховного в тім, щоб стежити за інформацією про події в країні й у світі чи слухати й дивитися програми, які збагачують нас духовно й інтелектуально. Що повинно бути рішуче припинено в дні Великого посту – то це прикутість до телевізора і пасивне заковтування усього, що показують.
Але тут також, як і при споживанні їжі, одного утримання недостатньо. Духовне життя у дні Великого посту повинно наповнюватися чимось позитивним. Наша душа насолоджується молитвою, але і розум потребує духовної їжі. Цією їжею може бути читання – не лише релігійних книжок, а й художньої та історичної літератури, з якої можна почерпнути багато духовних цінностей для нашого розуму.
Четверта і п’ята неділі Великого посту присвячені Церквою пам’яті двох великих вчителів християнського духовного життя: прп. Іоана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба зрозуміти, що на прикладах цих двох святих Церква вчить нас, як можна збагатити наше внутрішнє духовне життя. Читання і духовні роздуми допоможуть нам придбати внутрішній мир і духовну радість. Сучасний секулярний світ не дає нам ні миру, ні духовної радості. А без цього, без розуміння Великого посту як шляху до глибин душі, Великий піст втрачає своє значення.
Великий піст – це час шукання сенсу життя, сенсу нашого покликання і нашої професійної праці, сенсу наших взаємин з іншими людьми, дружби, нашої відповідальності в житті. Нема ні праці, ні покликання, які не можна було б спрямувати на покращення життя людини, не з точки зору збільшення виробництва чи кращої його організації, а з точки зору людських цінностей. Нам треба поглиблювати людські взаємовідносини, тому що ми, будучи людьми вільними, самі того не розуміючи, стали рабами тієї чи іншої соціальної системи, які поступово знищують духовні цінності. Якщо наша віра має вічні цінності, то вона повинна перетворювати наше особисте і суспільне життя зсередини.
Багато людей думає, що для покращення життя потрібні зовнішні зміни умов життя, навіть і революції. Але ми, християни, повинні довести світу, що зміна життя на краще відбувається завдяки внутрішньому духовному життю людини, тобто завдяки вірі і життю за вірою. Коли Церква Христова ввійшла у греко-римський світ, вона не закликала до революцій, вказуючи на несправедливість рабства. Але рабство стало неможливим під впливом християнської віри і нової оцінки людини і всього життя. Одна свята людина може зробити набагато більше, щоб змінити світ на краще, ніж численні надруковані на папері соціальні програми. В Україні життя зміниться на краще лише тоді, коли покращає духовне життя людини і суспільства. Свята людина – це найкращий реформатор і революціонер, бо він реально змінює життя на краще.
Великий піст має велике значення, бо він очищає духовне життя людини і суспільства. Великий піст – це час, коли людина ніби знову здобуває віру і життя у його Божественному розумінні. Утримуючись від їжі, ми потім знову пізнаємо її смак і краще розуміємо голодних і знедолених. Скорочуючи розваги, відмовляючись від негативних радіо- і телепрограм, від непотрібних розмов, ми знову починаємо розуміти велику цінність спілкування з людьми, цінність праці, культури. Спілкуючись в молитві з Богом, ми розуміємо і відчуваємо серцем Його безмежну любов до нас і милосердя Боже.
Амінь!
Джерело: Православний апологетичний портал