Мирослава Бойків – народилася 30 червня 1977 року в мальовничому Покутському селі Ковалівка, Коломийського району, Івано-Франківської області. Навчалася в Коломийській дитячій художній школі, Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва (відділі текстилю), Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника (на художньому факультеті). Працює завідуючою філіалом музею <<Писанка>> в м. Коломиї.
Уляна Лінда-Варцаб’юк – народилася 10 січня 1971 року в мальовничому селі Космач, що на Гуцульщині. Ще маленькою дівчинкою Улянка дуже любила малювати квіти і створювати квіткові композиції в малюнках. 1988 року вступила до Прикарпатського університету ім. В.Стефаника на художньо-графічний факультет, який успішно закінчила в 1993 році та на відмінно захистила дипломну роботу на тему “Писанки регіонів України та діаспори”. В 2000-2002 роках працювала в Польщі художником-реставратором на відновленні барокового палацу в містечку Пемпово. Там працювала над проектуванням та виконанням настінних розписів, а також працювала з позолотою. В 2001 році в Ліхеню – місце релігійного культу, центр
паломництв де розташований найбільший храм в Польщі, сьома за висотою в Європі, та одинадцята в світі вежа, в комплексі базиліки, 141,5 м.,на якій було виконано позолоту.
З 2002 року працює в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського (м. Коломия) на посаді художника-реставратора. Навесні 2011 року майстриню було запрошено працювати до Прикарпатського університету ім. В.Стефаника на посаду викладача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтв.
Стародавнє мистецтво писанки стало невід’ємною окрасою великодніх торжеств. Писанка стала втіленням радості й віри у Воскресіння Христове, символом всепрощення та великоднього вітання. Сполучення кількох кольорів мали своє значення, тому сама чарівна писанка вважається писанка, мальована 4 – 5 кольорами. У християнській православній символіці хрест накладений один на другий,що утворює правильний восьмикутник, використовується як символ ,що супроводжує зображення Бога – Саваофа (Бога – отця), зірки на писанках позначають крапками, також крапками позначають паростки пшениці, сльози Божої Матері.
На Гуцульщині є цікава легенда про писаку. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола і закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверима, котрі замкнені на дванадцять залізних замків. Але нечистий ще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить – і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світу кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами “Христос воскрес!” і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку – поки люди на землі писатимуть писанки і вітатимуть одне одного з Великоднем. Участь у виставці також приймають майстри народного мистецтва Гуцульщини та Покуття з писанкарства. вишивки, гончарства тощо. Вони виставляють свої мистецькі роботи та з великою гордістю та шаною прославляють унікальне мистецтво рідного краю.
На виставці можна побачити писанки на курячих, гусячих та страусових яйцях, розписані, як авторською так і традиційною технікою, ікони інкрустовані соломкою (авторська техніка), гобелени, вишивку, вироби з сиру, кераміку, гуцульські пасківники тощо. Найвідоміші у світі писанки Гуцульщини, а надто – писанки з с. Космач, орнамент космацьких писанок витримано в жовто-гарячій гамі як і одяг і звичаї цих людей. Ще й понині в кожній гуцульській оселі можна побачити над дверима три писанки – великодню, вербну (шуткову) і третю – в грабельках. Перша – з хрестом – огороджує хату від зла, вербна – дає здоров’я, а в грабельки – вигрібає нещастя. Писанкове народне мистецтво нині переживає ренесанс.
прот. Володимир Тимощук, інспектор, викладач КПБА
{gallery}/statti2011/hirotoniya1/vystavka{/gallery}