Федір Сиволоб, аспірант КПБА
Федір Сиволоб, аспірант КПБА
Кожна людина, особливо в наш час, живе в такій ситуації, що ніяким чином не може відокремити себе від впливу матеріального світу! Хоча деколи, зокрема християни – миряни і ченці намагаються це зробити, докладаю зусилля, але нічого не можуть вдіяти для свого відокремлення від світу. А деколи повстає питання, а для чого це робити? Ми зараз опинилися перед лицем таких «ідеалів», способів життя і релігіозних поглядів, що покоління, яке жило років 50 назад, нам би не позаздрило. З розповідей батьків можна зробити висновок, що життя, в ті часи, було набагато простіше. Мабуть в той час, коли на наших теренах панував радянський союз, проблема була одна – проблема релігії та атеїзму. В часи ХХІ першого століття ситуація набагато складніша. Часто спілкуючись з молодими людьми доводиться чути: «…а чому мені потрібно бути християнином? Чому не мусульманином, або юдеєм, або буддистом, або прихильником якоїсь східної релігії?». І як з вуст дитини звучить багатократне «чому?» Частіше всього буває, що людина проходячи крізь терні та хащі вибору віри, все таки приходить в християнство. А тут нова проблема: «А яким треба бути християнином? Католиком? Протестантом? Православним?
Ким бути?» І знову виникає безліч запитань. Ось з такою, досить складною ситуацією зіштовхнулася сучасна людина, особливо молодь. Можливо це було в усі часи, але сміливо можна визнати, що рівень складності, тепер, набагато складніший! На диво, Православна Церква має менше можливості говорити про себе на телебаченні та інших засобах масової інформації, ніж ті релігії, які для українського народу є, грубо кажучи, нетрадиційними. Тому виникає велика потреба доступно і зрозуміло пояснити сучасній людині, чому ж саме Православ’я є істинною і спасенною вірою. Чому кожна свідома людина повинна бути не тільки християнином, але саме православним? Питання є дуже важливим!
В першу чергу постає питання буття Божого. Чи існує Бог, якщо так, то Хто Він? Чому вважають, що Він існує? Взагалі, для чого Він нам потрібен? Це питання найлегше розглянути з позиції головної філософської думки – існування людини та сенс людського життя, в чому він може бути? Сенс, мабуть, в самому житті! Якщо людина завершує певну справу, то який сенс цієї справи, якщо вона не може взяти з неї результату або плодів цього діла? Сенс життя тільки в самому житті! Ніхто з філософів чи великих мудреців, не вбачав у сенсі людського життя смерть! Що ж стверджують атеїзм і Християнство? Дві, абсолютно протилежні тези. Християнство говорить, що людину очікує вічне життя; теперішнє наше земне життя – це умова, засіб і підготовка до цього вічного блаженного життя; що треба зробити, яким треба стати, щоб удостоїтися цього вічного перебування з Богом? Атеїзм стверджує: «людина, май віру лише в те, що після цього життя, тебе очікує тільки смерть!» Така думка наводить на людину страх; вона хоче позбутися цього ствердження. Можна навести такий приклад: коли якась людина заблукає в лісі і через деякий час зустріне іншу людину, почне розпитувати у неї, як вибратися з лісу, як знайти правельну дорогу? На що цей зустрічний відповість: не шукай ніякого виходу. Все! Залишайся тут і доживай всій вік. Логічно буде, якщо той, хто заблукав не повірить йому і буде продовжувати шукати шлях виходу. А пізніше зустріне іншу людину, яка вкаже, як треба піти, щоб знайти вихід. А цій людині вже повірить. В житті так само. Доки у людини є іскра пошуку істини, вона психологічно не може погодитися з тією теорією, яка запевняє, що людину очікує вічна смерть.
Другий етап – вибір релігії. До кого піти, всіх так багато і кожен говорить, що він є той, який відкриває істинного Бога. Один журналіст поставив собі за мету підрахувати усі релігії, які існують в світі, їх вийшло близько однієї тисячі. Але насправді їх значно менше, бо самих релігій не так багато, велика кількість гілок, які походять від цих основних корінних релігій. Є дуже великий і складний шлях, як вибрати істинну релігію – це порівняльний шлях. Бути певний час членом всіх провідих релігій, і таким чином духовно-досвідно вивести яка ж релігія є істинною. Але ця дорога дуже важка, потребує великих зусиль і витрати часу, дуже мала кількість людей наважилася на такий крок. Відомий православний богослов ієромонах Серефим (Роуз), один з тих, хто пройшов цією дорогою. Але як відомо, людина шукає легких шляхів.
Сущність кожної релігії складається у вченні про спасіння. Всі релігії говорять про майбутній вік і незадоволення теперішнім станом. І ось ми доходимо до тієї точки, коли можна зробити певний вибір. Християнство стверджує людям те, чого не говорить жодна з інших релігій, і не тільки не говорять, але якщо їм про це сказати, вони категорично це відкинуть. Це ствердження заключається в розумінні гріха. Всі релігії, і не тільки, говорять про гріх. Християнство ж говорить наступне: той стан в якому ми всі знаходимось: народились, виросли, виховуємось, навчаємось, зрімо, насолоджуємось, розважаємось тощо, це стан важкої хвороби! Стан серйозного пошкодження; мова йде не про застуду чи грип, або про якусь психічну хворобу. Тут мається на увазі, теперішній стан людської природи, стан не нормальний. Відбувся перний розкол в самій людині на розум, серце, тіло, почуття. Але нам здається, що з нами все добре, ми себе нормально почуваємо. Це і є причиною того, що ми приходимо від одної трагедії до іншої, і це яскраво помітно на загальній історії людства: війни, голод, епідемії, природні катаклізьми, невиліковні хвороби, страждання, смерть тощо. Часто ми думаємо, що розвиток кожної окремої людини залежить від зовнішніх факторів: екології, економічного розвитку, психологічної атмосфери та інших. Але насправді людина є тим чим вона є. Це і є теза християнської свідомості. Тільки християнство говорить, що наш стан є станом глибокого занепаду, і що людина сама його змінити не в силі. На цьому і будується величний догмат про Христа як Спасителя.
Якщо ми подивимось на історію людства, то побачимо, що воно жило і живе до тепер, метою побудування Царства Небесного на землі! А для цього потрібні певні речі: мир, справедливість, повага один одного…Всі розуміють, що без цих речей, ніяке земне блаженство не досяжне. Всі це розуміють, всі усвідомлюють, але історія, і до нашого часу незмінна: війни, кровопролиття, жорстокість, тобто все те, що протиречить тій ідеї, тій меті до якої, здається, направлена кожна людська свідомість. Все робимо в протилежному напрямку. Коли ж тоді настане земне небесне царство? Якщо б людина насправді мала здовий глузд, свідомомислячий розум, то ніколи б не допустила цього всесвітнього безладу та дизгармонії? Сама історія вказує на пошкоджену свідомість людини, і це є факт, який вказує не на окремі особи, а на всю масу людства. Християнство вказує на те, що ми не бачимо цієї своєї пошкодженості, говорить про людину, як духовно сліпу істоту. Найгірша хвороба – це небачення своєї хвороби. Констатація лише цього факту, про пошкодженість людської природи, вже показує людині, до якої релігії слід звернутися. Я повинен звернутися до тієї релігії, яка вказує на мою хворобу і подає засіб її усунення. А не в ту релігію, яка лише робить непомітною цю хворобу. Так само як хворий шукає такого лікаря, який поставить точний діагноз і призначить відповідне лікування для позбавлення хвороби.
Наступна сходинка – це пошук істинної християнської конфесії. Тут знову труднощі. Хто ж правий? Католик чи лютеранин, п’ятидесятник чи адвентист, православний чи баптист? Часто людина робить вибір по тому, яка кількість віруючих тієї чи іншої конфесії, ось там де більше, там мабуть і є істинна церква! Але дехто доводить, що різниця не в кількості. І тут людина просто загублюється.
В богословських навчальних закладах пропонують метод порівняння догматичних систем, зокрема католицизму, протестантизму та Правослaв’я. Тобто порівняти вчення основних трьох гілок Християнства. Але досвід показує, що цей метод не є ефективним, бо вступаючи в безпосередню дискусію з іновірцями, цим способом важко довести свою правоту.
Є інший, більш дієвий метод, який стверджує, що католицизм є релігією заблудження, не правдивим християнством – це метод вивчення католицької духовності. Коли ми добре подивимось на це, то буде яскраво видно безумство і самообман католицької віри.
Професор Московської Духовної Академії Олексій Осіпов говорить, що коли постає питання про сущність католицизму, достатньо поглянути на житія деяких святих. Церква визначається своїми святими. «Покажи мені своїх святих і я побачу яка твоя церква», – говорить професор Осіпов. Насправді, святі є нашим орієнтиром в житті. Це не звання і не чин, а образ життя. Читаючи житіє блаженної Анжели, одної найбільш шанованої святої в католицькій церкві, подекуди стає моторошно, які вона веде діалоги зі Святим Духом, як п’є кров з ребра Христа, волає страшним криком тощо. Подібні описи житія Франциска Азийського, блаженної Терези.
А стосовно протестантів, довго говорити не доводиться! Тут достатньо сказати основну догму їхнього вчення: «Тому, хто увірував у Христа, гріх не вміняється в гріх. Для того, щоб спастися достатньо прийняти Спасителя в своє серце». Словом, не потрібне ніяке здобуття Царства Божого, ніякого подвигу посту чи молитви, ніякої праці над собою та докладання зусиль для свого спасіння. «Царство Боже силою береться, і хто докладає зусилля буде спасенний» (Мф. 11, 12-13 ).
Православ’я теж говорить, що людина спасається вірою, але якою? Ця віра обумовлюється відповідним християнським способом життя. Людина запевняється в тому, що вона не здатна подолати в собі якусь пристрасть самостійно, а лише за допомогою благодаті Божої, яку християнин повинен стяжати напротязі земного життя. Коли людина побачить, що вона має потребу в Бозі, тоді починається спасительна віра. Потопаючи у воді людина потребує допомоги від іншого. Православ’я показує людині, що вона тоне у своєму гріховному стані і відповідно потребує допомоги для свого врятування. Господь, як раз і є Тим Помічником, Який спасає людину від безодні гріха. Тобто потрібна взаємодія людини з Богом. Так для людини починається християнство. Не просто віра, яка є тупіком, а віра діяльна, яка є спасительною для кожного з нас.