Василь Заборний, 3 курс КПБА
В центрі міста Тернополя, на розі вулиць Руської і митрополита Мстислава милує око старовинний храм оригінальної архітектури – церква Різдва Христового, або, як її ще називають – Середня.
В центрі міста Тернополя, на розі вулиць Руської і митрополита Мстислава милує око старовинний храм оригінальної архітектури – церква Різдва Христового, або, як її ще називають – Середня. В цьому ж храмі знаходиться чудотворна Ікона Тернопільської Божої Матері. Цю ікону передала храмові побожна родина тернопільського шевця Маркевича, що мешкав над ставом біля Хрестовоздвиженської церкви. Саме в його домі під час Великого посту 1730 року Матір Божа “Одигітрія” (з грецької — “покровителька в дорозі”) почала лити сльози. Зворушені дивом Маркевичі сповістили про це священика. Незабаром отець зі свідками підтвердили правдивість чуда. До такого ж висновку дійшла і духовна комісія, яку прислав києво-галицький митрополит Афанасій (Шептицький). У спеціальному декреті вказувалося, що сльози на іконі Матері Божої не є природного походження. Митрополит Афанасій Шептицький своїм декретом 15 липня 1730 року проголосив образ чудотворним і встановив її празник на день Святої Покрови Матері Божої (14 жовтня). Ікону з урочистою процесією перенесли до церкви Воздвиження Чесного Хреста і тут Богородиця продовжувала плакати. Декрет Афанасія Шептицького поновлювано у 1737 і 1834 роках.
В храмі над ставом ікона зберігалася аж до Першої світової війни, в роки військової розрухи її для безпеки перенесли з тодішньої околиці до центру — в парафіяльну церкву Різдва Христового. Після війни священик цієї церкви отець Володимир Громницький, повернувшись із російського полону, в знак подяки, прикрасив ікону Богородиці срібною ризою.
В роки Другої світової війни, вважають старі тернополяни, саме вона, Тернопільська чудотворна ікона, врятувала від руйнувань прикрасу і святиню міста — старовинну церкву, в котрій зберігалася. І справді, важко осягнути, як вціліла церква Різдва Христового, адже у квітні 1944-го року після тривалих боїв за Тернопіль всі навколишні будівлі вулиці перетворилися в суцільні руїни.
І в наші часи чудотворний образ Матері Божої звертається до серць віруючих. Навесні 1987 року дві жінки, які молилися в храмі, були вражені побаченим: Матір Божа з дитиною Ісусом на руках на якусь мить зійшла з ікони та подивилася їм у вічі…
Біля ікони люди залишають хустки,футболки та шарфи вірять, що згодом, одягнувши ці речі, зціляться. У церкві одяг, вважають вони, має пробути щонайменше тиждень.
Щодня священики служать молебні до ікони. Окрім того, під час літургій зачитують записки прихожан із проханнями до Матері Божої. Рідні важкохворих, які не можуть прийти до церкви, залишають записки із проханнями про зцілення або якісь речі біля ікони, – розповідає священик Ігор Семи-Розум. – У храм кожен приходить зі своїм горем, однак Мати Божа не відмовила нікому. Багато людей приїздять до храму з інших міст, тому вони залишають свої речі – хустки, шарфи, вервечки, прикраси. – Хустки зазвичай залишають ті, у кого сильний головний біль, – пояснює Ольга Телех, котра працює в церкві вже п’ять років. – Потім люди розказують, що вдягають їх — і біль минає. Жінка розповідає, що тернополяни здебільшого приходять під час обідньої перерви, щоб помолитись перед іконою. – Одна прихожанка залишила біля ікони футболку свого важкохворого сина, – розповідає пані Телех. – Вона щодня спеціально приїжджала з району до Тернополя, щоб прийти до храму. Синові стало краще, коли через тиждень вона забрала футболку додому. У подяку за зцілення вір’яни офірують коштовності та срібні фігурки у вигляді ніг, рук і серця. Окрім того, люди жертвують образки, які залишають біля чудотворної ікони. – Є вже кілька десятків образків, — каже отець Семи-Розум, а золотими ланцюжками, перснями, сережками, які люди дарували упродовж 40 років, прикрасили саму ікону. Окрім того, є вилиті зі срібла фігурки рук, ніг, очей та серця – все те, що Божа Матір вилікувала.
В храмі над ставом ікона зберігалася аж до Першої світової війни, в роки військової розрухи її для безпеки перенесли з тодішньої околиці до центру — в парафіяльну церкву Різдва Христового. Після війни священик цієї церкви отець Володимир Громницький, повернувшись із російського полону, в знак подяки, прикрасив ікону Богородиці срібною ризою.
В роки Другої світової війни, вважають старі тернополяни, саме вона, Тернопільська чудотворна ікона, врятувала від руйнувань прикрасу і святиню міста — старовинну церкву, в котрій зберігалася. І справді, важко осягнути, як вціліла церква Різдва Христового, адже у квітні 1944-го року після тривалих боїв за Тернопіль всі навколишні будівлі вулиці перетворилися в суцільні руїни.
І в наші часи чудотворний образ Матері Божої звертається до серць віруючих. Навесні 1987 року дві жінки, які молилися в храмі, були вражені побаченим: Матір Божа з дитиною Ісусом на руках на якусь мить зійшла з ікони та подивилася їм у вічі…
Біля ікони люди залишають хустки,футболки та шарфи вірять, що згодом, одягнувши ці речі, зціляться. У церкві одяг, вважають вони, має пробути щонайменше тиждень.
Щодня священики служать молебні до ікони. Окрім того, під час літургій зачитують записки прихожан із проханнями до Матері Божої. Рідні важкохворих, які не можуть прийти до церкви, залишають записки із проханнями про зцілення або якісь речі біля ікони, – розповідає священик Ігор Семи-Розум. – У храм кожен приходить зі своїм горем, однак Мати Божа не відмовила нікому. Багато людей приїздять до храму з інших міст, тому вони залишають свої речі – хустки, шарфи, вервечки, прикраси. – Хустки зазвичай залишають ті, у кого сильний головний біль, – пояснює Ольга Телех, котра працює в церкві вже п’ять років. – Потім люди розказують, що вдягають їх — і біль минає. Жінка розповідає, що тернополяни здебільшого приходять під час обідньої перерви, щоб помолитись перед іконою. – Одна прихожанка залишила біля ікони футболку свого важкохворого сина, – розповідає пані Телех. – Вона щодня спеціально приїжджала з району до Тернополя, щоб прийти до храму. Синові стало краще, коли через тиждень вона забрала футболку додому. У подяку за зцілення вір’яни офірують коштовності та срібні фігурки у вигляді ніг, рук і серця. Окрім того, люди жертвують образки, які залишають біля чудотворної ікони. – Є вже кілька десятків образків, — каже отець Семи-Розум, а золотими ланцюжками, перснями, сережками, які люди дарували упродовж 40 років, прикрасили саму ікону. Окрім того, є вилиті зі срібла фігурки рук, ніг, очей та серця – все те, що Божа Матір вилікувала.
У серпні 2007 року невідомі злочинці пограбували вночі церкву , викрали золоту та срібну обробку Чудотворної ікони Божої Матері Тернопільської, а також грошові пожертвування парафіян зі скарбничок храму. Однак правоохоронцям вдалося повернути лише частину коштовностей, каже священик.
Тернопільська Чудотворна ікона Божої Матері – одна з найбільших автентичних святинь українського православ’я. Вона і до сьгоднішних днів перебуває в Храмі Різдва Христового який є нині кафедральним собором УАПЦ, а також пам’ятником архітектури XVII ст.
Підготував студент 3-го курсу КПБА Василь Заборний