cвящ. Ігор Волянюк
Ми всі прекрасно розуміємо, що кожен із нас є смертним, що кожен із нас рано чи пізно помре. Виникає запитання коли?
Ми всі прекрасно розуміємо, що кожен із нас є смертним, що кожен із нас рано чи пізно помре. Виникає запитання коли? Живу людину, яка хоча б трішки задумується над своїм єством, турбує три речі: коли вона помре, де вона помре і яка участь чекає її там, за гробом. І часто буває так, що віруючу людину, та навіть атеїста, огортає жах, що ж там? Після смерті? Але коли людина буде пам’ятати, що смерть чекає її, то цей жах не буде огортати душу, тому потрібно завжди очікувати смерті, завжди пам’ятати те, що сьогоднішній день може стати останнім днем. Тому саме сьогоднішній день – день спасіння. Виникає аналог, хто пам’ятає про смерть, той не зможе згрішити. Адже, як та людина, яка знаючи, що сьогоднішній день може стати останнім буде творити гріх, вона, мабуть, буде готувати себе до вступу у вічне життя. Бо як говорив Гетте: «ми всі тут лише гості, і смерть – це шлях додому».Господь обіцяв прийняти грішника, якщо той покається від щирого серця, але ж Він не обіцяв якогось відведеного часу для покаяння, бо бачив якою лукавою є людська душа. Знаючи день і час своєї смерті, людина буде думати у своєму серці: « цей день ще далеко, отож встигну взяти від цього життя, все що воно може дати, а потім перед смертю почну каятись». Але ж покаяння – це бажання завжди бути з Богом, це початок боротьби з попереднім паном душі – демоном, якому людина служила всім своїм гріховним життям. Лукаве серце, яке хоче обманути Бога, стане таким, яке вже не зможе покаятися. Воно перед смертю закам’яніє і людина стане холоднокровною, їй буде або байдуже, або вона впаде у відчай, який остаточно погубить її душу. Тому, Господь премудро приховав від людей час смерті, і її не видно як подорожуючого в тумані, вона входить в дім без «стуку» і попередження. Вона, як той гість, якого не чекають і який не попереджає про свій прихід. Вона забирає людину з собою, немов сторожа в’язня на суд, в тому, в чому застане її. Людина постійно грішить і відчуття покаяння повинно завжди бути для християнина – постійним відчуттям. Бо ворог людини – диявол, який ніколи не спить і старається заплутати людину своїм «павутинням» гріха. І саме сучасна людина є заплутаною в цій паутині гріха, з якої ой як не легко виплутатися. Сучасна людина забуває зараз про саме головне – про саму себе. Їй постійно не вистачає часу, щоб на кінець задуматись: хто вона, навіщо вона живе на цій землі? Ця людина подібна на більярдну кулю, яка кинута на зелене поле більярдного столу, яка котиться від невидимих ударів із сторони в сторону. Цій людині, навіть, ніяк подумати, навіщо і кому все це потрібно: ця вся поспішність, ця вічна біганина. Така людина не залишила Богу в своєму житті місця, вона забула про смерть, вона більше не бачить своїх гріхів. І раптом таку людину не очікувано настигає смерть. Тоді вона подібна на бігуна, який біжить і раптово падає, спіткнувшись об камінь. Вмираючи, вона думає про справи, яких ще не закінчила. Вічне життя і духовний світ для такої людини – неприємна, і страшна думка. Хто не пам’ятає про смерть, до того смерть приходить як ворог і забирає його в полон, заковуючи його в кайдани. Хто пам’ятає про неї, до того вона приходить як друг і звільняє його від страждань та мук, і забирає його туди,де вічний спокій.
Нажаль сучасній людині притаманне протилежне, вищезазначене. Сучасна людина в постійних думках про мирські справи, їй притаманне многослів’я, сміх, одним словом все те, що заполоняє людську пам’ять і віддаляє думку про смерть. Подібно до Адама, який знав про всевідання Боже, але все ж таки ховався від Нього в раю. Такі люди стараються не думати про смерть, вони бояться її, бо не знають що буде за нею. І стараються думати про життя, яке бурлить гріховними пристрастями. Тому, всі святі Отці радять завжди мати пам’ять про смерть, адже це найголовніша зброя проти гріховних пристрастей, які сковують наше життя. Тому що та людина, яка буде пам’ятати про день смерті і що буде після неї – не зможе грішити, бо пам’ятатиме, що за все потрібно буде відповісти перед Всевишнім.
cвящ. Ігор Волянюк