Недільна проповідь про митаря і фарисея

Дорогі браття і сестри!  Сьогоднішня неділя – це вже підготовча неділя до Великого посту  і Господь  промовляє до нас через слова святого Євангелія  притчею про митаря і фарисея.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Слава Ісусу Христу.

Дорогі браття і сестри! Сьогоднішня неділя – це вже підготовча неділя до Великого посту  і Господь  промовляє до нас через слова святого Євангелія  притчею про митаря і фарисея. «Два чоловіки, говорить Він, прийшли до храму помолитися. Один з них був фарисей – гордий єврейський законник, а другий був митар – людина, яку всі вважали грішною. Фарисей став спереду і молився так: «Дякую Тобі, Господи, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, розпусники, або як цей митар; я двічі на тиждень пощу віддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю». А митар стояв ззаду, не смів навіть очі звести до неба, а тільки бив себе в груди і казав: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Господь закінчив притчу словами: «Кажу вам, що цей (тобто митар) пішов додому свого виправданий більше, ніж той (тобто фарисей): бо всякий, хто підноситься – принижений буде, а хто принижує себе – піднесеться» (Лк. 18: 10-14).
Свята Церква сьогодні ставить перед нашими очима митаря і фарисея. Хто ж не хотів би сподобитися блаженної долі першого й уникнути гіркого осудження, що його зазнав другий? Грішні ми й, можливо, гріхолюбні: але чи є хтось, що хотів би у своїх гріхах загинути? Прийдіть же, повчімося в митаря, як попри гріхи уникнути долі осуджених і привернути милостиве виправдувальне Господнє слово.
Митар не наважується звести до неба очі: йому соромно, сором вкриває обличчя його душі. Митар б’є себе в груди. Він визнає, що заслуговує на будь-яке покарання за лиху сваволю свого серця. Проте він не тікає від Бога і не втрачає надії на спасіння; а до Того, кого зневажив, і Хто готовий справедливо його покара¬ти, до Нього самого з надією звертаючись, взиває: «Боже, ми¬лостивий будь мені грішному!»
Дуже часто Свята Церква повторює нам покаянні слова. Ними вона нагадує людині про її падіння, про її гріховність і її немочі, щоб вона постійно просила милосердного Бога про помилування. Знову ж такими, як і в інші багатоденні пости, словами, Церква кличе нині своїх дітей очистити грішні душі покаянням. Що ж таке покаяння?
Покаяння – це величний дар любові Божої грішному людству, у якому, обмившись від гріхів ми знову, знаходимо благодать загублену в падінні. Воно відкриває нам небо, приводить у рай. Покаяння омиває, очищує нас від гріхів, повертає нам любов Божу, знову робить нас чадами Божими. Покаяння пробуджує в людині прагнення до Христа, і людина в простоті серця своїм єством прагне до нього. Так тянуться пелюстки квітки до сонця, так спрага спонукає оленя шукати потоків води. І навпаки – грішне життя тягне нас ще далі в темну далечінь, повну всякого беззаконня.
Дорогі браття і сестри! Смирення народжує покаяння. Зарозумілій і гордовитій людині тяжко каятися, тому що вона бачить себе кращою за інших. Гордість не викликає покаяння, а смирення приводить до нього. Тому іноді Господь попускає праведникам впадати у гріхи, щоб вберегти їх від гордості і смирити їхні серця.
Великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина. Нам треба боятись гордості, як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі. Найвищого ангела – Денницю – згубила  гордість і зробила з нього диявола. Він був найближчим до Бога, а опинився на землі. Ісус Христос сказав: «Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба»(Лк. 10: 18).
Дорогі християни! Притча про митаря і фарисея вчить нас смирення, бо як говорить Господь наш Ісус Христос: «Всякий, хто підноситься – принижений буде, а хто принижує себе – піднесеться». Амінь. Слава Ісусу Христу.

Проповідь  виголошена на ранковій Літургії  в академічному храмі