Патріарх ФіларетГосподь наш Ісус Христос повчає нас сьогодні притчею про митаря і фарисея. Два чоловіки, говорить Він, прийшли до храму помолитися.
Патріарх Філарет В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Господь наш Ісус Христос повчає нас сьогодні притчею про митаря і фарисея. Два чоловіки, говорить Він, прийшли до храму помолитися.Один з них був фарисей – гордий єврейський законник, а другий був митар – людина, яку всі вважали грішною. Фарисей став спереду і так молився: “Дякую Тобі, Господи, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, розпусники, або як цей митар; я двічі на тиждень пощу, віддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю”. А митар стояв ззаду, не смів навіть очі звести до неба, а тільки бив себе в груди і казав: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”. Господь закінчив притчу словами: “Кажу вам, що цей (тобто митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (тобто фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 18, 10-14).
Притча досить проста, як проста мудрість і все досконале й вічне. Хто такі фарисеї? Це люди, які виконували Закон зовнішньо. Добре це чи погано? Звичайно, що краще виконувати Закон зовнішньо, ніж зовсім його не виконувати. Але цього недостатньо. Фарисеї давали бідним людям милостиню не тому, що любили людей, а тільки через приписи Закону. Бог же говорить: “Милості хочу, а не жертви”; адже: “Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” (Пс. 50, 19).
Приклад фарисея свідчить про те, що зовнішньо людина може бути порядною, законослухняною, а всередині – гнилою і для Царства Божого непридатною. Тому фарисейство осуджується як аморальне явище. Фарисей ззовні – праведник, а всередині, тобто в душі, – грішник. Ось чому нам неприємно спілкуватися з такими людьми. Ми душею відчуваємо, що маємо справу з фальшю.
Митар нам більше до вподоби. І Господь не судив його, а навіть виправдав. Чому це так? Не треба забувати, що митар був грішником. Люди не любили митарів, навіть ненавиділи їх. Митар любий нам і Господу не тому, що він грішник, а тому, що осудив свої гріхи і смирив себе. Митар став любим Господу Ісусу Христу не за гріх, а за смирення. Апостол говорить: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (Як. 4, 6). Наше серце теж любить смиренних і цурається людей гордих, зарозумілих. Ми відчуваємо людську теплоту від митаревої молитви: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”. Грішники, які каються у своїх гріхах, викликають у нас співчуття і симпатію. Чому? Тому що добро, яким є смирення, завжди викликає до себе любов.
Добре розмірковувати про смирення і про гордість, коли це стосується когось, а не нас. А якщо мова піде про нас самих, ми стаємо ніби безпорадними і немічними. Ох, як тяжко смирити себе! Тому-то Господь і похвалив митареве смирення, що той переміг сам себе.
Що викликало гордість у душі фарисея? Він порівнював себе з грішниками: грабіжниками, неправедними, перелюбниками, митарями. У порівнянні з такими людьми фарисей бачив себе кращим. А це викликало в його душі почуття гордості за себе. Так і ми, браття і сестри, якщо порівнюємо себе з явними грішниками: п’яницями, розпусними людьми, злодіями, невіруючими, то у порівнянні з ними багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Нам треба порівнювати себе не з грішниками, а з святими людьми. Тоді ми побачимо себе такими, якими ми є насправді, тобто грішниками. Це завжди буде викликати у нашій душі смирення, а не гордість. Митар теж порівнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди і визнавати грішником.
Для чого Церква пропонує нам святкувати пам’ять тих чи інших святих? Звичайно, насамперед для того, щоб ми бачили взірець і порівнювали своє життя з їхнім життям.
Смирення народжує покаяння. Зарозумілій і гордовитій людині тяжко каятися, тому що вона бачить себе кращою за інших. Гордість не викликає покаяння, а смирення приводить до нього. Тому іноді Господь попускає праведникам впадати у гріхи, щоб вберегти їх від гордості і смирити їхні серця.
Великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина. Нам треба боятися гордості, як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі. Найвищого ангела – Денницю – згубила гордість і зробила з нього диявола. Він був найближчим до Бога, а опинився на землі. Ісус Христос сказав: “Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба” (Лк. 10, 18).
Притча про митаря і фарисея вчить нас смирення: “Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 18, 14).
Амінь!
Дорогі браття і сестри!
Господь наш Ісус Христос повчає нас сьогодні притчею про митаря і фарисея. Два чоловіки, говорить Він, прийшли до храму помолитися.Один з них був фарисей – гордий єврейський законник, а другий був митар – людина, яку всі вважали грішною. Фарисей став спереду і так молився: “Дякую Тобі, Господи, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, розпусники, або як цей митар; я двічі на тиждень пощу, віддаю на храм десяту частину з усього, що надбаю”. А митар стояв ззаду, не смів навіть очі звести до неба, а тільки бив себе в груди і казав: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”. Господь закінчив притчу словами: “Кажу вам, що цей (тобто митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (тобто фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 18, 10-14).
Притча досить проста, як проста мудрість і все досконале й вічне. Хто такі фарисеї? Це люди, які виконували Закон зовнішньо. Добре це чи погано? Звичайно, що краще виконувати Закон зовнішньо, ніж зовсім його не виконувати. Але цього недостатньо. Фарисеї давали бідним людям милостиню не тому, що любили людей, а тільки через приписи Закону. Бог же говорить: “Милості хочу, а не жертви”; адже: “Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” (Пс. 50, 19).
Приклад фарисея свідчить про те, що зовнішньо людина може бути порядною, законослухняною, а всередині – гнилою і для Царства Божого непридатною. Тому фарисейство осуджується як аморальне явище. Фарисей ззовні – праведник, а всередині, тобто в душі, – грішник. Ось чому нам неприємно спілкуватися з такими людьми. Ми душею відчуваємо, що маємо справу з фальшю.
Митар нам більше до вподоби. І Господь не судив його, а навіть виправдав. Чому це так? Не треба забувати, що митар був грішником. Люди не любили митарів, навіть ненавиділи їх. Митар любий нам і Господу не тому, що він грішник, а тому, що осудив свої гріхи і смирив себе. Митар став любим Господу Ісусу Христу не за гріх, а за смирення. Апостол говорить: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (Як. 4, 6). Наше серце теж любить смиренних і цурається людей гордих, зарозумілих. Ми відчуваємо людську теплоту від митаревої молитви: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”. Грішники, які каються у своїх гріхах, викликають у нас співчуття і симпатію. Чому? Тому що добро, яким є смирення, завжди викликає до себе любов.
Добре розмірковувати про смирення і про гордість, коли це стосується когось, а не нас. А якщо мова піде про нас самих, ми стаємо ніби безпорадними і немічними. Ох, як тяжко смирити себе! Тому-то Господь і похвалив митареве смирення, що той переміг сам себе.
Що викликало гордість у душі фарисея? Він порівнював себе з грішниками: грабіжниками, неправедними, перелюбниками, митарями. У порівнянні з такими людьми фарисей бачив себе кращим. А це викликало в його душі почуття гордості за себе. Так і ми, браття і сестри, якщо порівнюємо себе з явними грішниками: п’яницями, розпусними людьми, злодіями, невіруючими, то у порівнянні з ними багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Нам треба порівнювати себе не з грішниками, а з святими людьми. Тоді ми побачимо себе такими, якими ми є насправді, тобто грішниками. Це завжди буде викликати у нашій душі смирення, а не гордість. Митар теж порівнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди і визнавати грішником.
Для чого Церква пропонує нам святкувати пам’ять тих чи інших святих? Звичайно, насамперед для того, щоб ми бачили взірець і порівнювали своє життя з їхнім життям.
Смирення народжує покаяння. Зарозумілій і гордовитій людині тяжко каятися, тому що вона бачить себе кращою за інших. Гордість не викликає покаяння, а смирення приводить до нього. Тому іноді Господь попускає праведникам впадати у гріхи, щоб вберегти їх від гордості і смирити їхні серця.
Великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина. Нам треба боятися гордості, як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі. Найвищого ангела – Денницю – згубила гордість і зробила з нього диявола. Він був найближчим до Бога, а опинився на землі. Ісус Христос сказав: “Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба” (Лк. 10, 18).
Притча про митаря і фарисея вчить нас смирення: “Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 18, 14).
Амінь!
Джерело: Православний апологетичний портал