переклад свящ. Павла Мельника
Давайте відчуємо Христа своїм Другом. Він – наш Друг. Це Він Сам стверджує, коли говорить: «Ви – друзі Мої» (Ін. 15: 14). Давайте споглядати на Нього і наближатися до Нього як до Друга. Ми падаємо? Грішимо? Будемо ж прибігати до Нього з любов’ю і довірою. Не зі страхом, що Він покарає нас, але з тією ревністю, яка дає нам відчути в Ньому друга.
Давайте відчуємо Христа своїм Другом. Він – наш Друг. Це Він Сам стверджує, коли говорить: «Ви – друзі Мої» (Ін. 15: 14). Давайте споглядати на Нього і наближатися до Нього як до Друга. Ми падаємо? Грішимо? Будемо ж прибігати до Нього з любов’ю і довірою. Не зі страхом, що Він покарає нас, але з тією ревністю, яка дає нам відчути в Ньому друга. Скажемо Йому: «Господи, я зробив це, впав, прости мене». Проте, одночасно будемо відчувати, що Він нас любить, що приймає нас ніжно, з любов’ю, і прощає нас. Нехай гріх не відлучає нас від Христа. Коли ми віримо в те, що Він нас любить, а ми любимо Його, то не відчуваємо себе чужими і віддаленими від Нього, навіть коли грішимо. Ми переконані в Його любові, і як би ми себе не поводили, ми знаємо, що Він нас любить.
Якщо ми по-справжньому любимо Христа, в нас немає страху втратити повагу до Нього. Тут мають силу наступні слова апостола Павла: «Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота чи утиски… я впевнений, що ні смерть, ні життя… ні висота, ні глибина… не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8, 35: 38-39). Це вищий, єдиний зв’язок душі з Богом, яку ніщо не розриває, ніщо не минає, ніщо не похитне.
Євангеліє говорить, образно звичайно, про неправедного чоловіка, який опиниться там, де плач і скрегіт зубів (Мф. 8: 12, 13: 42), тому що вдалині від Бога так і є. І з святих отців Церкви, які писали про тверезість, багато говорили про страх смерті і пекла. Вони говорять: «Май безперестанну пам’ять про смерть». Якщо над цими словами глибоко замислитися, то вони справлять почуття страху пекла. Людина, намагаючись уникнути гріха, роздумує над тим, щоб душа запанувала над гріхом через страх смерті, пекла і диявола.
Все має свій зміст, час і місце. Поняття страху добре для перших кроків. Він – для початківців, для тих в якому живе людина ветха. Початківець, який ще не витончений, стримується страхом від зла. І страх обов’язковий, тому що ми – матеріальні і нікчемні. Проте це лише перша стадія, низька ступінь зв’язку з Богом. Це певний вид угоди, щоб набути рай і уникнути пекла. Він, якщо добре дослідити його, вкаже на певну користолюбність, на певну вигоду. Мені такий спосіб не подобається. Коли людина матиме успіх і ввійде в любов Божу, для чого їй цей страх? Все що вона робить, робить з любові, а це набагато цінніше. Якщо людина стане доброю від страху Божого, а не від любові, це не так цінно.
Більше того, Євангеліє дає нам зрозуміти, що Христос – це радість, істинно, що Христос – це рай. Як говорить про це євангелист Іоан? «У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку». Той, хто боїться, не довершений у любові. Людина втрачає почуття страху, поступово досягаючи успіху, і входить в любов Божу. Тоді нас цікавить лише любов Божа. Тоді ми все робимо заради цієї любові. Як наречений заради невісти.
Якщо ми захочемо йти за Ним, то і це життя з Христом – радість, хоча і серед труднощів. Як говорить апостол Павло: радію в стражданнях моїх (1 Кол. 1: 24). В цьому наша релігія. До цього ми повинні прагнути. Це не формальність: наскільки можливо, жити з Христом. Коли сподобишся цього, що тобі ще потрібно? Ти набув все. Ти живеш з Христом, а Христос живе в тобі. Після цього все дуже легко – послух, смирення, мир.
Старець Порфирій Кавсокаливіт
переклад священика Павла Мельника
