В сьогоднішньому євангелії ми чули такі слова: “І ось жінка – хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, – дочка моя тяжко біснується.”
Всечесні отці, дорогі браття й сестри!
Cлава Ісусу Христу!
В сьогоднішньому євангелії ми чули такі слова: “І ось жінка – хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, – дочка моя тяжко біснується.”Святі отці порівнюють хананеянку з сучасною людиною, а її дочку з почуттям. Людина є нещаслива і відповідно почувається нещасною. От саме відчуття себе нещасливим це і є прообразне значення дочки хананеянки, що хворіє і тяжко мучиться! Людина, яка вважає за скарб не небесні, не духовні цінності, а складає собі багатства на цій землі – насправді живе язичницьким життям, тобто служить мертвим ідолам таким як (пристрасті влади, блуду, сріблолюбства). І відповідно є нещасливою, тому що не можна бути по-християнському щасливим будучи ідолопоклонником. Тому що неможливість задовольнити жадання, а отже стати щасливим, і є той вогонь невгасимий. Вогонь пристрастей і жадань, нашої ненаситності.
Хананеї втратили віру в єдиного Бога, і недаремно вона звертається до Ісуса не як до Бога, але бачить в Ньому просто людину. Хоча Людину, наділену неабиякими здібностями. Ця жінка, все життя шукає порятунку де завгодно. Вона є нещасна і вона ладна на все, аби вирішити свою проблему. Вона не розуміє причини свого нещастя, не розуміє що його причина в її ідолослужінні, в тому що батько її, Ханаан, був сином Хамовим і вона несе прокляття батьків. Вона вже втратила віру, вона не знає Бога, але вона шукає спасіння і таким чином шукає й Бога. І знаходить Ісуса Христа, тому що про Нього говорять: “Ось іде Спаситель!” Вона не бачить в Ньому Бога, але бачить в Ньому Того, Хто може їй допомогти і зцілити її дочку. Того хто може допомогти їй стати щасливішою.
Хоча вона ще не бачить в Ньому Бога, але вже бачить в Ньому Спасителя, вона бачить що через Нього може прийти спасіння від того Бога, Якого вона вже забула.
“Але Він Спаситель не відповідав їй ні слова. “І коли підійшли ученики Його, і благали Його: відпусти її… Він сказав їм у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого…” Про що насправді тут говорить Христос?
Христос прийшов до всіх, бо “Лікаря потребують не здорові, але хворі” Лікаря більше потребує ця хананеянка, ніж “заблудлі вівці дому Ізраїлевого”, тому що вона більш хвора. Ось тому Господь говорить, що ця жінка не зможе прийняти в повноті те, що Він дає їй, бо вона язичниця, і Він взагалі для неї не Бог. Вівці дому Ізраїлевого можуть це прийняти, тому що вони вірять в Бога і, тому Спаситель мусить показати, що Він є Син Божий а не просто син Давидів. А для хананеянки, для якої слово “Бог” нічого не значить, це дуже важко. І, «тому говорить Господь: Я прийшов в першу чергу до тих, хто може сприйняти Євангеліє, хто вже має віру. Я прийшов освятити цю віру, очистити, показати світло Свого слова».
Отже, не відвертається Христос від хананеїв. Він для того й прийшов і помер на хресті, щоб спасти всіх, і найбільше тих, хто найбільше заблудив. Але існують певні закони, і в міру того, що не можуть хананеяни вмістити так, як це могли б вмістити ізраїльтяни, тому Господь в першу чергу прийшов саме до “ заблудлих овець дому Ізраїлевого”. Тобто до віруючих, але заблудших в своїй вірі…
“ Вона ж, відійшовши, вклонилась Йому й каже: Господи, допоможи мені!” Це означає що своє розуміння і волю вона підпорядкувала розумінню Божому. А розуміння Боже – це возлюби ближнього, а для цього змирися. І вона, не маючи віри, здобуває надію через смирення і, таким чином, здобуває й віру, тому що надія вища аніж віра! Вона своє розуміння підкорює вченню Божому, Вчення Господнє – це є наука смирення.
Адже вона віри не мала, Слова не знала, але мала смирення і надію, а відповідно, як виявилося, таки здобула, і воскресила й віру, бо відчула це Слово хоча і не розумом, але як написане на скрижалях серця свого. Вона відчула Христа в своєму серці і схилила розуміння своє, і за це смирення отримала благодать. А ми з вами, дорогі браття і сестри, маємо фундамент – віру, яка від слухання Слова Божого, Святого Письма, тому ми повинні будувати на ньому дім свого спасіння.
Ісус же сказав у відповідь: не добре взяти хліб у дітей, і кинути псам “Вона ж сказала: Так, Господи! Але ж і пси їдять ті крихти, що спадають зі столу господарів їхніх”.
Тут вона погоджується з Спасителем що не добре взяти хліб у дітей…
І за це смирення вона отримує благодать. Вона правду говорить, бо світ цей теж без благодаті не залишається, хоча це крихти благодаті. Колись і світські теж відчувають себе щасливими у певні моменти свого життя. Хоча це не можна порівнювати з хлібом Благодаті, який має людина досконала, яка тримає молитву в серці, яка має містичний досвід і постійний міцний зв’язок з Богом. І тут хананеянка показує смирення, а смирення – це надія. І вона отримує це багатство, відповідно отримує й віру, а отже пізнає Слово, хоча і не розумом пізнає, але серцем, а це – найважливіше.
Тільки через досвід можна прийти до смирення – це духовне відчуття. І хананеянка здобула його. І ми бачимо, що Господь їй відповідає:
“Тоді Ісус сказав їй у відповідь: «О жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш! І у ту ж мить зцілилася її дочка ”. Отже улюблені у Христі браття й сестри це все було сказано не тілько до хананеянки але й до нас, і ми повинні зрозуміти, що смирення має бути на першому місці. Амінь.
Володимир Ткаченко, студент 4-го курсу КПБА