Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Манявської писана на Афоні 1788 р., була передана на Кавказ, як благословення Ново-Афонському монастиреві в Грузії.
Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Манявської писана на Афоні 1788 р., була передана на Кавказ, як благословення Ново-Афонському монастиреві в Грузії. Вже в XX столітті, в горезвісні 30-ті роки, позначені гоніннями духовенства, переслідуванням Церкви та руйнуванням храмів, зібралися чорні хмари і над Ново-Афонською обителлю. Ось тоді й постало питання про необхідність рятувати образ Богородиці Манявської. Тому настоятель монастиря доручив ікону одному з ченців, який заприсягнувся зберегти святиню, а якщо й доведеться, боронити її навіть ціною власного життя, аби тільки не потрапила до рук безбожників.
Минули роки й чернець-хранитель, відходячи у вічність, взяв таку ж обітницю зі свого наступника — монаха, який теж заприсягнувся берегти ікону, як зіницю ока. Понад 80 років доля ікони, що мала силу долати злих духів, була відома як дуже помічна у важких хворобах, зцілювала від одержимості та епілепсії, залишалась для всіх таємницею. Хоча траплялися випадки, коли монах, зглянувшись на людське горе, вдавався до заступництва Божої Матері та відкривав чудотворну ікону людям. Так було й тоді, коли він став свідком непоправної втрати: парафіянка церкви, де він служив, гірко оплакувала передчасну смерть свого неповнолітнього сина. Серце підказало ченцеві, що цей випадок — винятковий, а тому поклав ікону на тіло хлопчика й відслужив акафіст, після чого до дитини повернулося життя.
Хтозна, як довго ще мандрував би безвістю чудотворний образ, бо монах на схилі років уже збирався доручити його турботам свого наступника, але уві сні з’явилась йому сама Пресвята Цариця, яка звеліла передати ікону до Українського Афону.
Було зрозуміло, що святиня обрала для себе домівку, але де вона — чернець не знав. Та згодом довідався, що з давніх-давен Українським Афоном називали Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. До закриття його священноархімандритами монастиря були Царгородські патріархи, з благословення яких і заснована обитель.
Коли шукач богообраного місця вперше прийшов нововідродженної обителі, застав її в вуликих руїнах, так, що завагався, чи й справді тут повинен залишити безцінний скарб. Однак 2003р., коли Пречиста Діва знову з’явилась хранителеві ікони й повторила свій наказ, сумнівів не залишилось. Саме до недавно відбудованого за старими кресленнями храму Воздвиження Чесного Хреста скиту Манявського й передав чернець чудотворний образ. Уже наприкінці червня вперше за останні 80 років святиня з благословення архієпископа Івано-Франківського й Галицького УПЦ КП Іоасафа була винесена для всенародного поклоніння вірним. Ікона має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами [2, с. 62]
Минули роки й чернець-хранитель, відходячи у вічність, взяв таку ж обітницю зі свого наступника — монаха, який теж заприсягнувся берегти ікону, як зіницю ока. Понад 80 років доля ікони, що мала силу долати злих духів, була відома як дуже помічна у важких хворобах, зцілювала від одержимості та епілепсії, залишалась для всіх таємницею. Хоча траплялися випадки, коли монах, зглянувшись на людське горе, вдавався до заступництва Божої Матері та відкривав чудотворну ікону людям. Так було й тоді, коли він став свідком непоправної втрати: парафіянка церкви, де він служив, гірко оплакувала передчасну смерть свого неповнолітнього сина. Серце підказало ченцеві, що цей випадок — винятковий, а тому поклав ікону на тіло хлопчика й відслужив акафіст, після чого до дитини повернулося життя.
Хтозна, як довго ще мандрував би безвістю чудотворний образ, бо монах на схилі років уже збирався доручити його турботам свого наступника, але уві сні з’явилась йому сама Пресвята Цариця, яка звеліла передати ікону до Українського Афону.
Було зрозуміло, що святиня обрала для себе домівку, але де вона — чернець не знав. Та згодом довідався, що з давніх-давен Українським Афоном називали Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. До закриття його священноархімандритами монастиря були Царгородські патріархи, з благословення яких і заснована обитель.
Коли шукач богообраного місця вперше прийшов нововідродженної обителі, застав її в вуликих руїнах, так, що завагався, чи й справді тут повинен залишити безцінний скарб. Однак 2003р., коли Пречиста Діва знову з’явилась хранителеві ікони й повторила свій наказ, сумнівів не залишилось. Саме до недавно відбудованого за старими кресленнями храму Воздвиження Чесного Хреста скиту Манявського й передав чернець чудотворний образ. Уже наприкінці червня вперше за останні 80 років святиня з благословення архієпископа Івано-Франківського й Галицького УПЦ КП Іоасафа була винесена для всенародного поклоніння вірним. Ікона має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами [2, с. 62]
Список використаної літератури
1.Рожко В., Чудотворні ікони Волині і Полісся. Історично-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Медіа, 2002. – 352.
2.Святі преподобні отці Афанасій Афонський та Іов і Феодосій Манявські. – Хмельницький: Поділля, 2008. – 99 с.
3.Свято-Успенская Почаевская лавра. Взгляд через века/ историческое повествование в словах и образах.— Почаев.: Издательство Свято-Успенской Почаевской лавры, 2007.—257 с.
4.Сказание о Почаевской Чудотворной иконе Пресвятой Богородицы. – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра. – 71 с.
5.Український Афон. Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. – 48 с.
1.Рожко В., Чудотворні ікони Волині і Полісся. Історично-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Медіа, 2002. – 352.
2.Святі преподобні отці Афанасій Афонський та Іов і Феодосій Манявські. – Хмельницький: Поділля, 2008. – 99 с.
3.Свято-Успенская Почаевская лавра. Взгляд через века/ историческое повествование в словах и образах.— Почаев.: Издательство Свято-Успенской Почаевской лавры, 2007.—257 с.
4.Сказание о Почаевской Чудотворной иконе Пресвятой Богородицы. – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра. – 71 с.
5.Український Афон. Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. – 48 с.
Андрій Горощук, 3 курс КПБА