Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безкінечної любови до нас стає малою Дитиною. А своєю Матір’ю Він вибирає Пречисту Діву Марію.
а на землі Він один від однієї Діви Єдинородний”
(Святий Йоан Золотоустий).
Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безкінечної любови до нас стає малою Дитиною. А своєю Матір’ю Він вибирає Пречисту Діву Марію.Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани могли стати дійсністю. Без неї не було б Христового Різдва, не було б відкуп¬лення. Відомий церковний письменник о. М. Мешлер роздумуючи про таїнство Христового воплочення і роль в ньому Пречистої Діви Марії, вигукує: “О пречудне і взнесле створіння! В її руки і серце зложив Бог наше спасіння! Без неї ми не мали б Ісуса, без неї ми не були б відкуплені. Вона дала свою згоду, і дала її свобідно з безграничної любови до нас… Безпосередній наслідок воплочення для Марії був такий, що вона справді стала Богородицею. Марія є дійсно Мати Божа якраз тому, що вона є Мати Христова” .
Східна Церква, маючи на увазі гідність богоматеринства, призначила другий день Христового Різдва на окреме звеличання гідності Пресвятої Богородиці.
Час від празника Христового Різдва до Богоявлення триває 12 днів, тому й має назву дванадцятиднев’я, по-грецьки додека¬мерон. Як колись, у давнину, празник Пасхи святкували цілий тиждень аж до Фоминої неділі, так подібно і празник Різдва Христового тривав 12 днів аж до празника Богоявлення.
Святкування дванадцятиднев’я підтверджує Устав святого Сави Освяченого († 530), де сказано, що в той час “нема ані посту, — звідси наша загальниця, — ані коліноприклонень у церкві чи в келіях”. Кодекс цісаря Юстиніяна, виданий 535 року, поручає зберігати дванадцятиднев’я. Історик Георгій Кедрин (XII ст. ) оповідає про цісаря Юстиніана, який проводив ці 12 празничних днів особливо побожно й роздавав щедру милостиню. Другий Синод у Турі, Франція, що відбувся 567 року, називає празничними всі дні від Різдва до Богоявлення. З колишнього дванадцятиднев’я в нашій Церкві залишилися ще два святкові дні: Собор Пресвятої Богородиці і святого первомученика Степана.
Православна Церква традиційно після великого празника святкує пам’ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати їй почесть, як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.
Слід визначити, у якому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви. Деякі святі Отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Іоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо також, що якийсь час празник Собору і пам’ять святого первомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам’яті святого Стефана перенесено на третій день свят.
Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. “Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсімейним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить честі Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать”.
Навіть у нас, на Східній Україні, був колись такий звичай: по селах у день Собору жінки приносили до церкви пироги, бо вважа¬ли, що в той спосіб шанують Пресвяту Богородицю, як це прийнято щодо породіллі. Київський митрополит Михаїл Рогоза заборонив цю практику 1590 року.
Христове втілення наділило Пречисту Діву Марію найбільшою гідністю — бути Божою Матір’ю. Через народження Ісуса Христа вона стала справжньою Богородицею і не перестала бути Дівою. Ця гідність є джерелом усіх привілеїв і ласк для Богоматері.
Святий Єфрем Сирин († 373) — великий звеличувач і шанувальник Божої Матері у своїх різдвяних гімнах гарно оспівує таїнство воплочення, її дівство і богоматеринство.
“Ніхто не знає, — каже він, — як має назвати Твою Матір, о Господи! Назве її Дівицею, але ж вона має Дитину. Назве її Замужньою, але ж ніхто її не знав! Коли ж Твою Матір не можна збагнути, то хто в силі Тебе збагнути!” (Гимн, XI, 1). “Твоя Мати це чудо! Увійшов у неї Господь і став слугою. Увійшов Могучий словом і став німий. Увійшов Володар громів і Його голос замовк. Увійшов найвищий Пастир і став у ній ягнятком, яке з плачем вийшло на денне світло!” (Гимн XI, 6).
Святий Йоан Золотоустий у проповіді Про Святу Діву і Богородицю Марію, розмірковуючи про вибір її на Божу Матір, каже: “Нікого не можна знайти між людьми такого, як Богородиця Марія. Перейди, чоловіче, думкою всі створіння і поглянь, чи є що рівне або більше, як свята Богородиця Марія? Обійди землю, досліди море і повітря, переглянь думкою небо, подумай про всі невидимі сили, і скажи, чи є подібне чудо між усіма створіннями?… Того, що Його все створіння зі страхом і трепетом славило, то вона єдина дивно почала у свому лоні. Блаженні через неї жінки, бо жіночий рід уже більше не є під прокляттям. Вона зродила таку Дитину, задля котрої перевищила славою ангелів… Тому скажімо їй: Благословенна ти між жінками. Ти одна зцілила печаль Єви, ти одна втерла сльози плачучої. Ти одна принесла викуп світу, Тобі одній була ввірена дорогоцінна Перла, ти одна почала без похоти й родила без болів. Ти одна родила Емануїла по Його вподобанні” (Твори, Т. 8, с. 906-907).
Наша Церква в дні Собору Пресвятої Богородиці у своїх бого¬служіннях закликає вірних до прославлення Богоматері: “Прийдіть, і звеличмо Матір Спасителя, — співаємо на хвалітних стихирах утрені, — яка і по Різдві залишилася Дівою. Радуйся, живий городе Царя й Бога, в якім Христос бувши, звершив спасіння. З Гавриїлом вихваляймо і з пастухами прославляймо, кажучи: Богородице, моли з тебе втіленого для нашого спасіння”.
Празник Собору має мало власної служби. Він має службу Христового Різдва. Менологій цісаря Василія згадує цього дня і про втечу Пресвятої Богородиці з Дитятком Ісусом до Єгипту.
Найважнішою чеснотою святої родини була чистота. Пречиста Діва Марія і св. Йосиф разом склали обітницю чистоти й жили разом як брат і сестра. Такого життя бажав від них небесний Отець, бо хотів, щоб на лоні такої святої родини прийшов на світ і виховався Його єдинородний Син — Ісус Христос. З цього випливає, що чистота повинна бути також чеснотою наших сімей. Відносно цього св. апостол Павло дає добру пораду подружжю, кажучи: «Ось що, брати, кажу: Час короткий. Тож нехай ті, що мають жінок, живуть, немов би й не мали…» (1 Кор 7,29). Це означає, що люди одружуються не тільки, щоб задовольняти пристрасті їхнього тіла. Вони повинні завжди пам’ятати, для чого Господь наділив людей статтю? Зразу після сотворіння перших людей Адама і Єви, злучивши їх у подружжя, сказав Творець: «І сотворив Бог людину на свій образ; на образ Божий сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні й множтесь і наповняйте землю…» (Бут 1,27). Проте головною й єдиною ціллю людини не є стать, але служіння Богу, прагнення до Нього й досягнення нашої остаточної мети – Царства Небесного. Тому й св. апостол Павло радить подружжям, не дуже прив’язуватися до тілесного життя: «Кажу це вам на вашу користь — не щоб накинути на вас петлю, але щоб ви гідно та ревно трималися Господа» (1 Кор 7,35).
Другою, не менш важливою, чеснотою подружжя є подружня вірність один одному. Господь Бог дав дуже суворий закон щодо того в Старому Завіті, тож ті, що порушили цю заповідь, каралися смертю (через каменування). Подружжя має велике значення в очах самого Творця, тому Він хоче, щоб воно залишалось святим і праведним, здоровим і побожним, бо тільки з такої сім‘ї вийдуть добрі та чесні діти. Ісус Христос підняв подружжя до рівня святого Таїнства, виявляючи цим свою увагу до нього, а також те, що Він бажає, щоб подружжя зберігалося святим та чистим. Так навчає Христос: «Задля жорстокості ваших сердець Мойсей дозволив вам відпускати ваших жінок; спочатку ж не було так. А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку і ожениться з іншою, той чинить перелюб і хто ожениться з розлученою, чинить перелюб» (Мф. 19,8).
«Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою, і мовив: Тому покине чоловік батька і матір і пристане до своєї жінки й будуть двоє одним тілом, так, що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог з’єднав, людина хай не розлучає» (Мф. 19,4; див. 5,32; Лк. 16,18; Мр. 10,11).
Святий Павло повторює цю заповідь і пояснює: «Одруженим же наказую не я а Господь: Жінка нехай не розлучається зі своїм чоловіком; коли ж розлучиться, нехай зостається незаміжня або нехай помириться з чоловіком, а чоловік нехай не відпускає жінку!» (1 Кор. 7,10).
А тепер гляньте, що людина зробила з тією святою інституцією? Вона потягла її через болото й грязь гріхів. Тепер подружжя вже не є святою інституцією про яку говорив Творець, але згідно з поглядами деяких людей, є «пристарілим забобоном». Тепер молоді люди живуть без Божого благословення, неначе ті бездомні пси. Поки можуть терпіти один одного, доти живуть разом, коли вже пересичені тією тілесною любов’ю, тоді розходяться й пристають до інших.
Таке розгнуздане тілесне життя приносить з собою багато інших лих, як позашлюбні діти (які все життя відчувають себе не бажаними), розлучення, аборти, сирітство (свідома відмова від власних дітей), алкоголізм та наркоманія, проституція, дитяча злочинність, байдужість батьків до виховання власних дітей – це спонукає негайну Божу кара — ВІЛ СНІД, бездітність, венеричні хвороби, ракові захворювання, психічні травми та відхилення, смерть у молодому віці. Такими темпами люди, дуже скоро, самі себе винищать таким безбожним життям. Тому подумаймо над тим, що робимо, схаменімось поки ще є час, та й повернімо святість і подружню чистоту нашим сім’ям. Звернімо нашу увагу на ідеал християнського подружжя, на Святу Родину й просімо Господа Бога, щоб помагав нам провадити святе подружнє життя. Бо тільки таким чином спасємо себе самих, та й наших дітей, навчаючи їх як треба жити, щоб осягнути мету нашого життя – Царства небесного, яку намітив для нас сам Господь.
Тарас Гордійчук, студент 5-го курсу КПБА