“Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мф. 5, 7).
“Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть (Мф. 5, 7)”, – сказав Господь. Це збулося на блаженному Філареті Милостивому, який за своє велике милосердя до убогих отримав від Бога велику нагороду і в земному житті, і в майбутньому, – як свідчить про це його блаженне життя.
Блаженний Філарет жив у Пафлагонії, яка була областю на півночі Малої Азії, на сході від Віфінії, у поселенні розташованому на мальовничих берегах однойменної річки, яке називалося Амнія. Благородні батьки його, Георгій та Анна, із дитинства виховали його в благочесті і страху Божому, і життя його було прикрашене цнотливістю, розсудливістю та усілякими іншими чеснотами. Досягнувши повноліття, Філарет вступив у шлюб із благородною та багатою дівчиною на ім’я Феозва, від якої у нього народилося троє дітей: син – Іоанн і дві дочки – Іпатія та Єфанфія. Бог благословив блаженного Філарета, як в минулі часи праведного Іова, і примноженням його майна, і великим багатством. Маючи таке велике багатство і бачачи, як у той же час багато людей потерпає від бідності та крайньої убогості він розділяв майно знаючи слова Господа: “Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25, 40). Він знав, що його маєтки в майбутньому житті не послужать безсмертною їжею і питвом, посилаючись на слова апостола Павла: “Бо ми нічого не принесли у світ; то нічого не можемо і винести з нього” (1 Тим. 6, 7). Отже, якщо нічого з нашого земного майна узяти з собою ми звідси не можемо, то набагато краще віддати це Богові, ніби у позику, руками убогих. Блаженний Філарет був переконаний, що Бог ніколи не залишить ні його, ні його дружини, ані його дітей. Підгрунтям для такого переконання були слова пророка Давида: “Я був молодим, і постарів уже, але не бачив праведника покинутим, або щоб діти його просили хліба” (Пс. 36, 25).
Так розмірковуючи в душі, блаженний Філарет став милостивим до убогих, як батько до своїх дітей: годував голодних, одягав нагих, приймав у свій дім подорожніх і з любов’ю давав їм спочинок. І був цей праведний чоловік подібним до стародавнього гостинного Авраама і милостивого до убогих Іова. Тому неможливо було втаїтися під спудом такому світильнику, прикрашеному справами милосердя, – і він прославився по всій країні. Як місто, що красується на вершині гори (Мф. 5, 14).
Настав час, коли Чоловіколюбний Господь, який усе влаштовує на користь людини, попустив і Філарету праведному піддатися спокусі, щоб і терпіння святого могло виявитися подібно до терпіння Іова і щоб він, очищений спокусою, як золото в горнилі, з’явився б достойним рабом Божим. Почалося з того, що блаженний Філарет почав впадати в убогість, а згодом на країну, в якій він жив, напали ізраїльтяни і спустошили всю країну. Перебуваючи у такій убогості, злиднях та в такій напасті, цей добрий чоловік ніколи не тужив і не ремствував, і як другий праведний Іов, ні в чому не погрішив перед Богом, – ні навіть словом, – “не згрішив своїми устами” (Іов 2, 10).
У ті часи престол Грецького царства займала христолюбива цариця Ірина зі своїм сином Константином. Оскільки він досяг вже повноліття, то по всьому Грецькому царству були розіслані люди, щоб відшукати вродливу, добродійну і шляхетну дівчину, яка була б гідною одружитися з юним царем Константином. Сусіди, дізнавшись, що очікуються царські посли, принесли все для бенкету, оскільки в блаженного Філарета не було нічого. Посли відібрали разом з десятьма красивими дівчатами, онучку Філарета, Марію. Марія перевершила інших дівчат добротою і скромністю, і стала царицею, а Констянтин Багрянородний щедро віддячив Філарету. Так повернулися до блаженного Філарета слава і багатство. Люди дивуючись його смиренню говорили, що він був істинним учнем Христовим.
Помолившись за свою дружину, за дітей, і всю свою родину, і за увесь світ, блаженний Філарет у віці 90 років віддав Богу свою душу.
Намагаймося і ми, християни, зробити добре діло: помирися з ворогом, нагодувати голодного, витерти сльозу вдови і сироти, відвідати хворого чи ув’язненого, зробити свято для нещасного, Христа ради, і Христос скаже: що добро зроблене нами одному із цих братів моїх менших – Мені зроблене. Намагаймося ділами милосердя відчинити Христу двері нашого зачерствілого серця. Витерта нами сьогодні сльоза нещасного зміцнить віру нашого маловірного серця, що Христос живий і присутній в кожному із нас так, як і з апостолами був присутній. І нехай Господь миру та любові перебуває з нами від нині і довіку Амінь.
Блаженний Філарет жив у Пафлагонії, яка була областю на півночі Малої Азії, на сході від Віфінії, у поселенні розташованому на мальовничих берегах однойменної річки, яке називалося Амнія. Благородні батьки його, Георгій та Анна, із дитинства виховали його в благочесті і страху Божому, і життя його було прикрашене цнотливістю, розсудливістю та усілякими іншими чеснотами. Досягнувши повноліття, Філарет вступив у шлюб із благородною та багатою дівчиною на ім’я Феозва, від якої у нього народилося троє дітей: син – Іоанн і дві дочки – Іпатія та Єфанфія. Бог благословив блаженного Філарета, як в минулі часи праведного Іова, і примноженням його майна, і великим багатством. Маючи таке велике багатство і бачачи, як у той же час багато людей потерпає від бідності та крайньої убогості він розділяв майно знаючи слова Господа: “Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25, 40). Він знав, що його маєтки в майбутньому житті не послужать безсмертною їжею і питвом, посилаючись на слова апостола Павла: “Бо ми нічого не принесли у світ; то нічого не можемо і винести з нього” (1 Тим. 6, 7). Отже, якщо нічого з нашого земного майна узяти з собою ми звідси не можемо, то набагато краще віддати це Богові, ніби у позику, руками убогих. Блаженний Філарет був переконаний, що Бог ніколи не залишить ні його, ні його дружини, ані його дітей. Підгрунтям для такого переконання були слова пророка Давида: “Я був молодим, і постарів уже, але не бачив праведника покинутим, або щоб діти його просили хліба” (Пс. 36, 25).
Так розмірковуючи в душі, блаженний Філарет став милостивим до убогих, як батько до своїх дітей: годував голодних, одягав нагих, приймав у свій дім подорожніх і з любов’ю давав їм спочинок. І був цей праведний чоловік подібним до стародавнього гостинного Авраама і милостивого до убогих Іова. Тому неможливо було втаїтися під спудом такому світильнику, прикрашеному справами милосердя, – і він прославився по всій країні. Як місто, що красується на вершині гори (Мф. 5, 14).
Настав час, коли Чоловіколюбний Господь, який усе влаштовує на користь людини, попустив і Філарету праведному піддатися спокусі, щоб і терпіння святого могло виявитися подібно до терпіння Іова і щоб він, очищений спокусою, як золото в горнилі, з’явився б достойним рабом Божим. Почалося з того, що блаженний Філарет почав впадати в убогість, а згодом на країну, в якій він жив, напали ізраїльтяни і спустошили всю країну. Перебуваючи у такій убогості, злиднях та в такій напасті, цей добрий чоловік ніколи не тужив і не ремствував, і як другий праведний Іов, ні в чому не погрішив перед Богом, – ні навіть словом, – “не згрішив своїми устами” (Іов 2, 10).
У ті часи престол Грецького царства займала христолюбива цариця Ірина зі своїм сином Константином. Оскільки він досяг вже повноліття, то по всьому Грецькому царству були розіслані люди, щоб відшукати вродливу, добродійну і шляхетну дівчину, яка була б гідною одружитися з юним царем Константином. Сусіди, дізнавшись, що очікуються царські посли, принесли все для бенкету, оскільки в блаженного Філарета не було нічого. Посли відібрали разом з десятьма красивими дівчатами, онучку Філарета, Марію. Марія перевершила інших дівчат добротою і скромністю, і стала царицею, а Констянтин Багрянородний щедро віддячив Філарету. Так повернулися до блаженного Філарета слава і багатство. Люди дивуючись його смиренню говорили, що він був істинним учнем Христовим.
Помолившись за свою дружину, за дітей, і всю свою родину, і за увесь світ, блаженний Філарет у віці 90 років віддав Богу свою душу.
Намагаймося і ми, християни, зробити добре діло: помирися з ворогом, нагодувати голодного, витерти сльозу вдови і сироти, відвідати хворого чи ув’язненого, зробити свято для нещасного, Христа ради, і Христос скаже: що добро зроблене нами одному із цих братів моїх менших – Мені зроблене. Намагаймося ділами милосердя відчинити Христу двері нашого зачерствілого серця. Витерта нами сьогодні сльоза нещасного зміцнить віру нашого маловірного серця, що Христос живий і присутній в кожному із нас так, як і з апостолами був присутній. І нехай Господь миру та любові перебуває з нами від нині і довіку Амінь.
Підготував Михайло Омельян, аспірант КПБА