В епоху все більшої глобалізації, коли зв’язки поміж людьми завдяки технічним засобам стають відкритішими і доступними, зі ще більшою гостротою звучить крик безнадії євангельського розслабленого: «Людини немає!».
Сьогодні людини більшою мірою сприймається у її функціональній важливості, а не виходячи з цінності людської особи як творіння Божого. Людина виривається з аксіологічної сфери у потік ринкових операцій, де вона абсолютно знецінюється. Звідси, інший мені цікавий настільки, наскільки він може бути мені корисним і вигідним.
Тогочасне середовище не передбачало нинішньої інклюзії, відповідно розслаблений чоловік був позбавлений багатьох переваг, через що до фізичної болі додавалися ще й муки душевні. Багаторічні сподівання на одужання не виправдалися, бо нікого не знаходилося для допомоги. Важко розраховувати на поміч небес, якщо у земному житті не знаходиться людини, котра б подала промінь надії.
В такому жалюгідному стані тіла і духу розслаблений отримує подвійну допомогу в лиці Боголюдини Ісуса Христа. Христос, будучи Богом, уособлює в Своїй особі найвище втілення людськості. Христос закликає повірити Богу через віру у людину. В лиці кожної людини є печатка Божої любові і якщо вдасться її розгледіти, то зможемо і самі виявити поруч людину, а також піднятися у своїй людськості до рівня Христового зросту.
