Важко переоцінити виняткове значення його постаті в процесі утвердження Української Церкви, відродження київських духовних шкіл, чернечого життя і відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря. І хоч земний шлях владики Даниїла не був довгим, він встиг зробити багато. Найперше, митрополит присвятив своє життя просвітницькій та викладацькій діяльності. З 1983 року він викладав богословські предмети та грецьку мову в Одеській духовній семінарії, а потім поїхав навчатися до Фессалонікійського університету у Греції. Відкинувши пропозиції щодо пастирського служіння за кордоном, ієромонах Даниїл повернувся на Батьківщину та у 1990 році був призначений викладачем відродженої Київської Духовної Семінарії. А вже у 1991 році обійняв посаду ректора цього навчального закладу. У скрутних економічних умовах він трудився, щоб духовна академія та семінарія відновила свій споконвічний статус – бути українською духовною школою і служити духовному розвитку українського народу.
Його Високопреосвященство брав участь у доленосному для українського православ’я Помісному Соборі 1991 року, який одноголосно ухвалив рішення про необхідність повної канонічної незалежності Української Церкви. З 1992 року він активно долучився до становлення Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату. Митрополит Даниїл був одним з головних учасників переговорного процесу з визнання її світовою Православною спільнотою. За активну участь в розбудові Православної Церкви його нагороджено орденом преподобного Сергія Радонезького ІІІ ступеня та Орденом Святого архістратига Михаїла. У 1993 році архімандрит Даниїл призначається намісником тоді ще зруйнованого Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря і робить усе, щоб відродити святиню та духовне життя у ній.
Владика упокоївся на 48 році життя від тяжкої хвороби та похований на території Свято-Покровського кафедрального собору в Рівному. Нехай Всемилостивий Господь упокоїть душу митрополита Даниїла в оселях праведних.
Вічна пам’ять!