Преосвященні владики, всечесні отці, шановний пане Президенте та інші представники Української держави, Ваше Блаженство та інші поважні керівники і представники Церков і релігійних організацій України, шановні дипломати, гості, дорогі брати і сестри!
Хочу подякувати всім, хто зібрався нині до цього священного місця, до Собору Святої Софії – Премудрості Божої, на молитву в день інтронізації Предстоятеля помісної автокефальної Української Православної Церкви, та всім, хто з цієї нагоди молиться разом з нами по цілій Україні та за її межами.
Найпершу подяку маємо скласти Подателю всіх благ – Всевишньому Богу, Отцю і Сину, і Святому Духу! Адже Він покликав нас до буття, дає нам життя, і дихання, і все (Діяння 17:25). Він звершує Свій Промисел щодо всього світу, спрямовуючи нас до блага в цьому житті та до спасіння і блаженного життя у вічності.
Бог благословив буття українського народу, дав нам свободу, благословив мати незалежну державу та помісну автокефальну Українську Православну Церкву. За це маємо бути вдячні Господу, і не лише у словах, а самим своїм життям. Подякою цією має бути наша щира, діяльна любов до Бога, до Його Святої Церкви, до ближніх і рідного народу, до України.
Адже головною ознакою всякого християнина є виконання основної заповіді – «Полюби!»: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю… люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:37,39-40). Сам Спаситель каже: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).
Керуючись саме цим законом, цією заповіддю, ми можемо повною мірою відповісти на велику, незміриму, жертовну любов, яку Господь виявив і виявляє до нас. Розбудова Церкви, розвиток суспільства і держави мають успіх лише тоді, коли вони мають своєю основою правдиву любов – ту, про яку апостол Павло каже: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить» (1 Кор. 13:4-7). І на прикладах нашої недавньої історії бачимо, що лише об’єднані любов’ю ми можемо долати перешкоди, протистояти викликам, знаходити вихід у здавалося би безвихідних обставинах.
Півтора місяці тому в цих святих стінах відбулася історична подія – Об’єднавчий Собор зібрав три гілки розділеного українського православ’я, створивши єдину Помісну Церкву, яка від Константинопольської Матері-Церкви, від Вселенського Патріархату, отримала Томос про автокефалію. Усвідомлення відповідальності перед Богом і віруючим народом, любов до Церкви і до України, бажання досягти заповіданої Господом Ісусом Христом єдності між одновірцями – спонукали нас на ці кроки.
І ми віримо, що з Божою допомогою справа єдності українського православ’я буде також успішно довершена, як успіхом увінчалася столітня боротьба за автокефалію. Якщо дотепер перед нами стояли завдання об’єднатися в Помісній Церкві та отримати Томос про автокефалію, то нині нам належить утвердити звершене єднання, продовжити розбудову і зміцнення Церкви, розширити всеправославну взаємодію та братнє спілкування з Помісними Церквами-Сестрами. Також ми віримо, що у належний час в майбутньому всі ці зусилля увінчаються утвердженням для нашої Помісної Церкви статусу Патріархату.
Ми хочемо, щоби ті православні, хто зараз в Україні з різних причин не належить до помісної автокефальної Української Православної Церкви – увійшли до неї. Ми закликаємо до церковної єдності православних ієрархів, духовенство, чернецтво і мирян: двері Помісної Церкви та наші серця відкриті для вас! Полишимо у минулому те, що нас розділяло, і працюймо разом на благо Православ’я та України, як єдина Помісна Церква.
Незмінно додержуючись християнського православного віровчення, наша Церква була і залишатиметься відкритою до співпраці та діалогу з іншими християнськими Церквами та релігійними організаціями, як в Україні, так і за її межами. Особливо ми цінуємо нашу співпрацю в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій – унікального об’єднання, понад два десятиліття діяльності якого довели необхідність та взаємну корисність для всіх учасників та для суспільства і держави.
Дорогі брати і сестри! Утвердження єдиної помісної автокефальної Української Православної Церкви полягає не лише у зовнішніх організаційних заходах, у зростанні її структури, у напрацюванні ідей та документів. Все це потрібні речі. Але Церква – це в першу чергу спільнота учеників Христових, громада віруючих, які прийняли Божественне вчення і живуть згідно настанов віри, згідно Євангелія. Духовне, молитовне життя, участь у Божественній Євхаристії, тобто Причастя Тіла і Крові Христових, протистояння гріхам і дії зла у власній душі, активна участь у житті своєї місцевої парафії, втілення заповідей Божих у повсякденних справах, на роботі, у родині – необхідні складові, без яких ми будемо християнами лише за назвою, але не за сутністю.
Звертаючись до свого ученика Тимофія апостол Павло каже: «Тримайся взірця здорового вчення, яке ти чув від мене, з вірою i любов’ю, в Христі Ісусі» (2 Тим. 1:13). Цей заклик також звернений до всіх нас – пізнавати Священне Писання і Священне Передання, поглиблювати знання православної християнської віри через духовно корисне читання, через спілкування зі священнослужителями та досвідченими вірянами. Адже як багато уваги приділяється швидкоплинним подіям світу цього, і як порівняно мало ми знаходимо часу для того, що є справді важливим, що стосується нашої душі та вічності.
Господь закликає нас: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16). Апостол же Яків нагадує: «Як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2:26). Тож віра наша повинна виявлятися у ділах, а особливо – у ділах любові та милосердя. Допомога тим, хто її потребує, турбота про знедолених, бідних, самотніх, про хворих – невід’ємні складові життя для кожного християнина.
Церква – це єдине тіло, Глава якого – Сам Господь Ісус Христос, а всі ми, архієреї, духовенство, ченці та миряни – складові його частини. Тож лише разом, кожен на своєму місці та відповідно до свого покликання, але спільно спрямовуючи зусилля у доброму напрямку, ми можемо краще розбудовувати єдину Помісну Церкву. До такої єдності та єднання зусиль я закликаю всіх нас!
На завершення я хочу висловити подяку всім, хто доклав зусиль для того, щоби нинішній день утвердження єдності та автокефалії Помісної Православної Української Церкви наблизився.
Через Високопреосвященного митрополита Еммануїла я хочу ще раз сердечно подякувати Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію та Матері-Церкві за все зроблене на благо Церкви України. Дякую особисто Вам, владико, за вітання, та Вашим співпрацівникам Екзархам архієпископу Даниїлу та єпископу Іларіону, за звершену працю. Також дякую всечесним отцям зі Святої Гори Афон, зокрема ігумену монастиря Ксенофонт Олексію, за участь у святковій делегації Вселенського Патріархату та за молитви і добрі побажання на нашу адресу.
Через погіршення стану здоров’я та заборону лікарів сьогодні на богослужінні не зміг бути наш духовний наставник і батько, найстарший за часом служіння Церкві наш ієрарх, Патріарх Філарет. Нещодавно ми урочисто відсвяткували ювілей його 90-ліття, засвідчивши йому нашу загальноцерковну повагу, шану і любов. Адже без його відданого служіння на Київській кафедрі, без його особистої великої щоденної праці у розбудові Церкви та боротьбі за утвердження її автокефалії – не було би нинішнього торжества. Ми глибоко вдячні нашому Старцю-Патріарху і бажаємо, щоби його мудрість, глибокий життєвий досвід та знання надалі служили Помісній Українській Церкві. Нехай Господь зміцнює його сили та подає многії літа!
Дякую митрополиту Макарію за те, що Ви, владико, разом зі співбратами взяли участь у творенні єдиної Церкви, та продовжуємо разом працювати на її благо.
Перед початком богослужіння біля могили блаженної пам’яті Патріарха Володимира ми помолилися за нього і за всіх спочилих Першосвятителів та ієрархів, які послужили Українській Церкві, зокрема за Патріарха Мстислава, Митрополита Володимира (Сабодана), Митрополитів Василія, Полікарпа, Мефодія та інших. Нехай Господь упокоїть їхні душі у Своїх оселях!
Висловлюю щиру вдячність Митрополитам Українських Православних Церков у Діаспорі – владиці Антонію зі США та владиці Юрію з Канади. Ви і очолювані Вами Церкви, як і в цілому світове українство, сприяли наближенню цього дня.
Дякую Вам, пане Президенте, за вітання і за величезну роботу, яку Ви особисто, Ваші співробітники, інші гілки та органи влади, здійснили для того, щоби прохання Української Церкви про Томос було задоволене, щоби були створені умови для церковного єднання. Нехай щедрий Господь дає Вам сили і мудрість звершувати своє служіння на благо Української держави, нехай обдаровує Вас здоров’ям і довголіттям!
Дякую також голові Верховної Ради України і всім іншим представникам державної і місцевої влади, українським політичним та громадським діячам, науковій та творчій інтелігенції, всім вам, дорогі брати і сестри, хто протягом цих років та десятиліть допомагав втілити в життя мрію православних в Україні про автокефальну, помісну, єдину Церкву.
Ми сьогодні за богослужінням підносили молитви за наших воїнів, завдяки жертовному служінню яких Україна зупинила агресора. Нинішній день – це також і плід їхніх зусиль, адже як свідчить історія, без власної державної незалежності дотепер неможливо було утвердити і незалежність церковну. Ми просимо у Бога здоров’я, сил та захисту для українських військових, які сьогодні захищають мир та наближають перемогу, так само, як і для наших ветеранів. А всіх, хто віддав своє життя у боротьбі за волю і незалежність України, нехай Господь упокоїть у Небесному Царстві.
Молимося також за тих, хто перебуває в несправедливому ув’язненні та під окупацією. Нехай Господь дасть їм сили подолати ці страждання. Віримо, що з Божою допомогою ув’язнені повернуться додому, буде відновлено територіальну єдність України, досягнуто перемоги і справедливого миру.
Дякую братам-архієреям і духовенству за співслужіння, а владиці Димитрію – також за вітальне слово і добрі побажання. Дякую всім почесним гостям, дипломатам і всім, хто у цьому храмі та повсюди радіє нинішньому торжеству.
В молодому віці Бог, благословення нашого Старця-Патріарха і соборне обрання Церкви поклали на мене хрест Предстоятельства. Знає сердцевидець Господь, що я приймаю його виключно як чернець приймає послух служіння. Усвідомлюючи, що лише з Божою допомогою можу здійснювати це служіння гідно, прошу у всіх молитися про мене та з радістю відкритий до співпраці на благо Церкви, суспільства та України.
Богу нашому слава на віки віків! Амінь.
Софія Київська
3 лютого 2019 р. Б.