«Більше цього священного таємного повчання про Святий Дух я не мудрую, ані повчаю жодну людину, але всією душею перебуваю у всіх богословських догматах та розуміннях, як їх передали нам очевидці та слуги Бога-Слова, і усі бувші потому Вселенські Собори богонатхненних отців, ані додаю чи вилучаю котрусь йоту чи риску, але всю православну віру та вчення їхнє про Бога я дотримую серцем своїм в цілості та незмінності» (Максим Грек, «Сповідання православної віри»).
Блаженніший Митрополите Київський та всієї України, поцілований у Христі Бозі брате та співслужителю, кір Епіфаніє!
Високоповажний пане Президенте України!
Високопреосвященні та високопреподобні священні архієреї, пресвітери та диякони Церкви!
Очільники народу та обраний народе Церкви України!
Це рядки з твору «Сповідання православної віри» відомого своїм духом Преподобного Максима Ватопедського, знаного сьогодні як Максим Грек, оскільки він був етнічним греком, котрий відвідав з благодіянням понад п’ятсот років тому північні регіони у відповідь на запрошення іншого шанованого афонського отця, гегемона та Митрополита, і від тоді доклав своїх сил через світські знання до формування Православної свідомості благочестивого Божого народу.
Такий подібний день обрало Провидіння Боже, щоб Ваше Блаженство зведено було на священний канонічний Трон цього історичного та священного міста Києва, після нещодавнього обрання на скликаному піклуванням Матері Церкви 15 грудня минулого року помісному Соборі за участі кліру та мирян. Сьогодні ви інтронізуєтесь як перший Предстоятель нової Православної Церкви України. Сьогодні радіють душі тих отців, які віддали життя своє у сподіванні на здійснення тут внутрішньої адміністративної незалежності. Сьогодні єдність українського народу стає реальністю і благословенням за благодіяння всеправославної віри Матері Церкви Константинополя.
Справа Церкви, через описані у догматах істини, – спасіння Христа у всьому світі. Але для того, щоб догматична істина давала плоди, не достатньо лише чіткого слідування тій чи іншій букві закону, канону. Життя всіх нас кожного дня має бути діянням Церкви. Церква та її діяння ведуть нас до Істини, до вічного життя, оскільки діяння церкви показує як і у який спосіб Святий Дух піклується та веде священні справи Церкви. Ці діяння і життя Церкви є нічим іншим, ніж екклезіологією фальші/підробки, на яку страждає у ці часи Православна свідомість. Екклезіологія є настільки важливою для православного життя спасіння, що можна безсумнівно сказати, що духовне життя без істинної екклезіології перетворюється на намагання втриматися тих небагатьох, хто не втрапив в оману. Східна Православна Церква, своїм випробуваним століттями досвідом, оминаючи омани, визначила священну систему Пентархії Тронів керівництвом та каноном істинної екклезіології, а Константинопольський Трон очільником всіх святих Церков Божих, не як володаря, але тому, що так вирішило життя та практика Церкви, задля того, щоб існував священний інститут для влаштування розбіжностей, які виникають, та розв’язання невирішених внутрішніх проблем та питань церкви. Безапеляційними визнавали рішення Трону Константинополя Патріархи Сходу щодо будь-яких церковних справ. Ось це, що багато хто вважає привілеями Матері Церкви Константинополя, є нічим іншим як її відповідальністю перед усім Господнім тілом. Це відповідальність і жертвенне служіння, оскільки Константинопольський патріарх віддає всі свої сили задля вирішення спірних питань Помісних Церков, унормованості ходу та врегулювання великих питань і зрештою задля спокою/заспокоєння та спасіння обраного народу. І от від цієї мученицької Церкви, Блаженніший, отримали і ви, браття в Україні, розв’язок церковного питання, яке уже давно гостро стояло. Від цієї Церкви Константинополя ви отримали священне Хрещення, але й повторне хрещення, яким стало розв’язання, схизми, яка не мала, але утворилася, і створення нової Помісної Церкви. І говорячи про Помісну Церкву, чи як її ще називають «автокефалію», діяння Церкви зрозумілі: На вселенських соборах було прийнято рішення про встановлення церков-сестер, а саме Патріархату Константинополя, Патріархату Олександрії, Патріархату Антіохії, Єрусалимського Патріархату та давньої Кіпрської Церкви. Усі пізніші Помісні Церкви, чи як їх називають автокефальні, утворилися в лоні материнської Константинопольської церкви кенотично та в любові. І це є нічим іншим, як підтвердженням того, що Велика Христова Церква, піклуючись про духовні інтереси та помічаючи обставини, що складалися у різні часи, прагнула не силувати/гнітити народи, і тому надавала різним народам привілей вирішувати окремі питання життя Церкви у внутрішній самодостатності, не розглядаючи при цьому «автокефальність» як духовну та церковну емансипацію, більше того як навіть байдужість і забуття, чи невдячність по відношенню до Церкви Матері, яка надала такий статус. Тому і відчуття та проживання нерозривного зв’язку, стосунків Дочки Церкви України до Матері – Церкви Константинополя буде найсильнішим у всіх напрямках досвідом правильно обраного церковного шляху внутрішньої самодостатності і того, що український клір та миряни дійсно гідні управляти власними питаннями у межах своєї Помісної Церкви. Тому Церква Константинополя по праву називається Церквою-Матір’ю, яка дарує історично та церковно народження всім без винятку в розумінні володарки, господині, оскільки відповідно до діянь Церкви є священним канонічним притулком та вінцем.
Тому побожний український народ, сповнений власної гідності, чутливий та благочестивий народ матиме гордитися та радіти з вдячності, Блаженніший та Високодостойніший пане Президенте, а тим, що сьогодні є, – відроджена, відновлена у спільноті священних Церков Господніх, Помісна Православна Церква, яка має право здійснювати власне самоуправління, вона завдячує Святішому Вселенському Трону Константинополя і особисто його Святості Вселенському Патріарху Варфоломію.
Тож ось це здорове стримане вираження екклезіології, яке є, Блаженніший, ще одним моїм смиренним сердечним даром новонародженій Церкві України та Вашому Блаженству, а також батьківською довірою Святішого мого Архієпископа Вселенського Патріарха мого кір кір Варфоломея, було здійснено за мого смиренного внеску та за допомогою мого цінного соратника та брата у Господі Високопреосвященного Митрополита Андріанопольського кір Амфілохія, за активної роботи та підтримки у створенні необхідних умов для підготовки Священного Об’єднавчого Помісного Собору за участі кліру та мирян, того, який Вас обрав відповідно до того, що описували Святі Отці Церкви в усі часи.
Ви є і завжди будьте «Аксіос», Достойним, Блаженніший! Достойним довіри Святішого Вселенського Патріарха, від імені якого ми сьогодні тут, у цю важливу мить, біля Вас, разом з Високопреосвященним Митрополитом Андріанопольським та з Преосвященним постійним екзархом Вселенської Патріархії та настоятелем ставропігійного храму святого Андрія Первозваного кір Михаїлом, Ігуменами двох афонських монастирів, ігуменом Ватопеда Архімандритом Єфремом та ігуменом Ксенофонта Архімандритом Алексієм.
За доброго збігу сьогодні тут знаходиться представник Монастиря Ватопед і сьогодні вшановуємо пам’ять Преподобного Отця нашого Максима Грека Ватопедського, великого благодійника, який укріпив Православну віру на Півночі як ще одне підтвердження неперервного благодійництва Матері Церкви до своїх Дітей по всій ойкумені. Передаю Вашому Блаженству братські лобизання, батьківське благословення та щирі привітання Його Святості Архієпископа Константинополя, Нового Рима та Вселенського Патріарха кір кір Варфоломея та Святішого та Священного Синоду Великої Церкви Христової.
Довгих вам років життя! Багато років радісних та творчих у праці та жертві, звісно, як і будь-якого клірика, наслідуючи Христа, задля Церкви та життя світу, даруючи хліб, вино та воду Богу-Отцю, щоб отримувати Божу Милість та дари Святого Духа.
Многая літа, Блаженніший!
Від імені Його Святості передаю Вам цей жезл як опору у вашій пасторський праці з незліченними обов’язками, які ви взяли на себе з добрими надіями, і голосно з усіма виголошую: «АКСІОС» «Достойний».
Софія Київська
3 дютого 2019 р. Б.