Друк

Степовик Дмитро Власович

кафедри філософії КПБА (2000 – 2014 рр.). 

Степовик Дмитро Власович – Доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства, доктор філософії, професор; академік Академії наук Вищої освіти України; професор кафедри церковної історії КПБА; завідувач кафедри філософії КПБА (2000 – 2014 рр.).

Дата народження: 7 жовтня  1938 року

День тезоіменитства: 8 листопада

Посада

Кафедра церковної історій: професор кафедри

Член Вченої ради КПБА, член спеціалізованої вченої ради КПБА з присудження

ступенів доктора чи кандидата наук

Учене звання

Професор; провідний науковий співробітник НАН України

Науковий ступінь

Кандидат  мистецтвознавства; доктор мистецтвознавства; доктор філософії; доктор богословських наук

Освіта

Київський Державний Університет ім. Тараса Шевченка

Викладання  

Історія християнського мистецтва; Візантологія; Методика наукової дослідницької роботи

Нагороди та відзнаки 

1990, 15 лютого.  Премія ім. Івана Франка Президії Академії наук України  за цикл робіт, присвячених дослідженню українського мистецтва бароко.

1992, 25 липня.  Премія Фонду духовного відродження ім. митрополита Андрія Шептицького - за вагомий внесок у духовне відродження нації.

1993, серпень.  Премія журналу "Образотворче мистецтво" ім. Олександра і Леонтія Тарасовичів - за цикл наукових праць 1990-1993 років з історії ікономалярства та популяризації української мистецької класики в країнах Заходу.

1998, 29 травня.  Міжнародна премія Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (м. Вашинґтон, округ Колумбія, США)  за видатні заслуги в дослідженні давнього українського мистецтва, відродженні духовної культури українського народу та за монографію "Історія української ікони Х-ХХ століть".

1998,2003,2008.  Нагороджений орденами св. Володимира Великого третього, другого і першого ступенів з рамени Української Православної Церкви Київського Патріархату – за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою.

2005, 9 жовтня.  Нагороджений орденом святих рівноапостольних Кирила і Мефодія з рамени Української Православної Церкви Київського Патріархату - за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви.

2005, 14 жовтня.  Міжнародна премія Фонду Воляників- Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку, США  за книгу "Іконологія та іконографія".

2007, 25 листопада.  Премія імені Івана Нечуя-Левицького Українського Фонду культури  "За високохудожнє втілення у творчості українського національного характеру.

2008, 22 липня.  Указом Президента України Віктора Ющенка нагороджений державним орденом "За заслуги" 2-го ступеня.

2008, З жовтня.  Рішенням Камінь-Каширської міської ради 5 скликання, Волинської області, №28/7: "Присвоїти звання Почесного Громадянина міста Каменя-Каширського Волинської області професору Степовику Дмитру Власовичу".

2009, 11 червня.  Міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників, США, у жанрі мемуаристики та біографістики за 2009 рік — за книгу "Патріарх Мстислав: Життя й архіпастирська діяльність".

2011, 22 вересня.— Нагороджений Благословенною грамотою Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.

2013, 7 жовтня. — Диплом Українського Біблійного Товариства "За активне поширення і утвердження християнських цінностей в українському суспільстві, за сприяння морально-духовному оздоровленню нації, за активне багаторічне служіння у спільноті Українського Біблійного Товариства у сфері поширення Божого Слова на теренах нашої країни". Диплом підписаний президентом Українського Біблійного Товариства Григорієм Комен дантом.

2013, 7 жовтня.— Указом №794 Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета нагороджений орденом Христа Спасителя "За заслуги з відродження духовності в Україні, утвердження Помісної Української Православної Церкви та з нагоди 75-річчя від дня народження".

2013, 7 жовтня.— Ювілейна медаль Товариства "Знання" України з нагоди 65-річчя утворення Товариства. Посвідчення підписане президентом Товариства "Знання" України Василем Кременем.

2013, 28 липня. — друга міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників, США, у жанрі мемуаристики та біографістики за 2013 рік — за книгу "Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко."

2013, 28 листопада.— Премія імені преподобного Паїсія Величковського за 2013 рік. Диплом підписаний Архієпископом Полтавським і Кременецьким Федором (Бубнюком).

2014, 10 липня . — Ювілейна медаль Українського Фонду культури до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка "За вірність заповітам Кобзаря". Посвідчення підписане президентом Українського Фонду культури Борисом Олійником.

Бібліографія


Книжкові публікації

1. Скринька. Див. Нариси.  Київ: Видавництво "Молодь", 1971. — 86 с. 
2. Українсько-болгарські мистецькі зв'язки. - Київ: Видавництво "Наукова думка", 1975. — 213 с.:іл.
3. Олександр Тарасевич. Становлення української школи гравюри на металі. — Київ: Видавництво "Мистецтво", 1975. - 135 с.: іл.
4. Українське мистецтво. Від найдавніших часів до початку XX століття. — Київ: Видавництво "Радянська школа", 1976. У співавторстві. — 134 с.: іл.
5. Болгарське образотворче мистецтво 1878-1978 років. — Київ: Видавництво "Наукова думка", 1978. — 254 с.:іл.
6. Сучасне образотворче мистецтво Болгарії. Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період. — Київ:  Видавництво "Мистецтво", 1978. — 106 с.:іл.
7. Українська графіка 16-18 століть: Еволюція образної системи. — Київ: Видавництво "Наукова думка", 1982. — 330 с.:іл.
8. Українське мистецтво першої половини XIX століття. — Київ: Видавництво "Мистецтво", 1992. — 100 с.:іл.
9. Тарас Шевченко. Малярство, графіка. - Київ: Видавництво "Мистецтво", 1984. Перевидано у тому ж видавництві, 1986. — 134 с.:іл.
10. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко. — Київ: Видавництво "Наукова думка", 1986. — 233 с.: іл.
11. Іван Щирський. Поетичний образ в українській бароковій гравюрі. - Київ: Видавництво "Мистецтво", 1988. — 159 с.:іл.
12. Храм і духовність. — Рим: Видавництво українського католицького університету ім. св. Климента, 1990. — 37 с.:іл.
13. Скарби України. — Київ: Видавництво "Веселка", 1990. Перевидано у тому ж видавництві 1991. — 192 с.: іл.
14. Мистецька збірка Стецькових. — Сарасота (штат Флорида, США): Видавництво музею мистецтв, 1992. — 146 с.:іл.
15. Скульптор Михайло Паращук. Життя і творчість. — Едмонтон, Торонто, Київ:  Видавництво Канадського інституту українських студій, 1994. — 225 с.: іл.
16. Релігії світу. — Київ: Видавництво "Бібліотека українця", 1993. — 112 с.
17. Києво-Печерська Лавра. — Київ: Видавництво "Бібліотека українця", 1993. — 112 с.
18. Скульптор Лео Мол. Життя і творчість. — Київ: Видавництво "Мистецтво", 1995. — 224 с.:іл.

19. Церква в кайданах. Боротьба українських християн за свою самобутність у 19 столітті. — Київ: Видавництво Фундація ім. Олега Ольжича, 1996. —112 с.
20. Релігії, культи і секти світу. Посібник з релігієзнавства і сектознавства. — Київ: Видавництво "Бібліотека українця", 1997. Перевидано у 1998, 2002, 2005 роках видавництвом Івано-Франківської Теологічної Академії.  236 с.
21. Історія української ікони 10-20 століть. — Київ: Видавництво "Либідь", 1996. Перевидано у 2004 та 208 роках. 440 с.:іл. 
22. Скульптор Михайло Черешньовський. Життя і творчість. — Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2000. — 224 с.:іл.
23. Київська Біблія XVII століття. Дослідження нездійсненого проєкту митрополита Петра Могили. — Київ: Видавництво Українського Біблійного Товариства, 2001. — 240 с. :іл.
24. Історія Києво-Печерської Лаври. — Київ: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2001. — 560 с. :іл.
25. Візантологія. Лекційний курс для вищих духовних навчальних закладів України. — Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківської Теологічної Академії УГКЦ, 2002. Перевидано у видавництві "Місіонер" у м. Жовкні Львівської області — 350 с.: 110 іл.
26. Українська ікона: Іконотворчий досвід діаспори. — Київ: Видавництво "Балтія Друк", 2003. — 260 с.:іл.
27. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою. — Київ: Видавництво Українського Біблійного Товариства, 2003. У співавторстві. — 176 с.:іл.
28. Pater Noster: Каталог виставки давніх українських ікон із збірки Ігоря Пономарчука. — Київ: Міністерство культури і мистецтв України, 2003. — 40 с.:іл. 
29. Яків Гніздовський. Життя і творчість. — Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2003. — 224 с.: іл.
30. Іконологія й іконографія. — Івано-Франківськ: Видавництво "Нова Зоря", 2003. Перевидано у тому ж видавництві у 2004 та 2010 роках — 382 с.:іл.
31. Сучасна українська ікона. З іконотворчості Христини Дохват. — Київ: Видавництво "Мистецтво", 2005. — 304 с.:іл. 
32. Мистецтво ікони. Рим, Візантія, Україна. — Київ: Видавництво "Наукова думка", — 264 с.: іл.
33. Патріарх Мстислав. Життя й архіпастирська діяльність. - Київ: Видавництво "Мистецтво". — 448 с.: іл.
34. Господь — сила народу Свого: Портрети митрополитів Київських і Галицьких. — Жовква Львівської області: Видавництво «Місіонер», 1996. — 235 с. : іл..
35. Пробуджені царівни Якова Гніздовського. — Київ: Видавництво "Атлант", 2007. — 64 с.
36. Українська християнська абетка: Книга для читання з християнської
етики.— Київ: Видавництво "Граніт", 2007. Перевидано у тому ж видавництві у 2009 і 2011 роках. — 80 с.: іл..
37. Українська ікона в просторі й часі. — Київ Міністерство культури
України,2008. Електронний ресурс (компакт-диск).
38. Ліричне імпресіо Олекси Булавицького. — Київ: Видавництво "Софія", 2008. — 112 с.:іл.
39. Новий ренесанс: Ікони Андрія Дем’янчука. — Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2012, — 368 с. : 189 іл.
40. Нова українська ікона ХХ-початку XXI століть: Традиційна іконографія та нова стилістика. – Львів: Видавництво "Місіонер", 2012. — 288 с.: 422 іл.
41. Українська гравюра бароко. — Київ: Видавництво "Кліо", 2013. — 495 с. : 240 іл.
42. Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко.— Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2013.— 4-80 с. : 150 іл.
43. Візантологія. Видання 2-ге, доповнене, ілюстроване. — Жовква: Видавництво "Місіонер", 2013. — 350 с.: 110 іл.
44-. Третій Патріарх: Святійшому Патріархові Київському і всієї Руси-України 85 років. — Київ: Видавництво "Дніпро", 2014. — 376 с. : 190 іл.
45. Християнство Тараса Шевченка.— Жовква: Видавництво "Місіонер", 2014.  392 с.: 40 іл.
46. Володимирський собор у Києві: Історія. Архітектура. Малярство.— Київ: Видавництво "Дніпро", 2015. — 448 с.: 140 іл.

Біографія

1938, 7 жовтня. — Народився в селі Слободище Бердичівського району Житомирської області в багатодітній сім'ї Власа і Марії Степовиків.

1938, 8 листопада. — Охрещений у православній вірі у церкві Святої Трійці села Слободище Бердичівського району Житомирської області й названий на честь святого Димитрія Солунського. Таїнство хрещення звершив о. Дмитро Савинчук. Хрещеними батьками були Максим Пономаренко та Софія Куліш.

1945, 1 вересня. — Почав навчатися в Слободищенській семирічній школі Бердичівського району Житомирської області.

1951, січень. — Переїхав з батьками, старшими братами й сестрами на постійне проживання у місто Камінь-Каширський Волинської області.

1955, 1 вересня. — Після закінчення навчання в Камінь- Каширській середній школі зі срібною медаллю й успішно складених вступних іспитів зарахований студентом факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

1958, лютий. — Навчаючись на третьому курсі факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, обирає подальшу професійну спеціалізацію "мистецтвознавство, культурологія".

1960, червень. — По закінченні факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка йотримання диплома з відзнакою як відмінник навчання впродовж усіх п'яти років, починає трудову діяльність у редакції київської республіканської газети "Молодь України" — спочатку на посаді літературного працівника, а з 2 квітня 1963 року - завідувача відділу пропаганди культури й мистецтва та призначається членом редакційної колегії.

1967, 1 листопада. — Як переможець конкурсу п'яти осіб на одне місце на вступних екзаменах в аспірантуру, зарахований аспірантом з відривом від виробництва (стаціонар) зі спеціальності "образотворче мистецтво" в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського Академії наук України.

1970, 25 вересня. — Успішно захистив в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського Академії наук України кандидатську дисертацію на тему: "Творчість гравера XVII століття Олександра Антонія Тарасевича" на здобуття вченого ступеня "кандидат мистецтвознавства". Офіційні опоненти: Василь Касіян, Михайло Кацер (Мінськ), Пантелеймон Мусієнко.

1971, травень. — У київському видавництві "Молодь" вийшла у світ перша книжка Дмитра Степовика "Скринька див: Нариси" накладом 6500 примірників.

1979, 1 листопада. — Рішенням Президії Академії наук СРСР Дмитрові Степовику присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника зі спеціальності "образотворче мистецтво".

1984, 5 червня. — Успішно захистив в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильсько¬го Академії наук України докторську дисертацію на тему: "Прогрессивные направления в болгарском изобразительном искусстве: 1878-1978 годы" на здобуття вченого ступеня "доктор мистецтвознавства". Офіційні опоненти: доктори мистецтвознавства, професори Віра Брюсова (Москва), Яким Запаско (Львів), Євгенія Львова (Москва).

 1988, 5 травня. — У Римі, у Ватикані, під час міжнародного симпозіуму "Походження і розвиток слов'янсько- візантійського християнства: Хрещення 988 року крізь віки" відбулася перша зустріч і розмова Дмитра Степовика з папою Іваном Павлом II. Наступні чотири зустрічі Дмитра Степовика з римським понтифіком папою Іваном Павлом II відбулися також у Римі під час науково-богословських конференцій та симпозіумів: 1 травня 1990 р., 31 жовтня 1991 р., 6 липня 1996 р. й 7 липня 1996 р.

1990,15 липня. — У Мюнхені, в Українському Вільному Університеті, Дмитро Степовик зарахований до професорсько- викладацького складу Українського Вільного Університету для викладання предмета "Історія культури і мистецтва".

1990, 6 серпня. — У Мюнхені, в Українському Вільному Університеті, успішно захистив докторську дисертацію на тему: "Проблема стилів в українській гравюрі ХУІ-ХУІІІ століть" — за сукупністю наукових монографій: "Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко". — Київ: "Наукова думка", 1986. - 233 с; "Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі". — Київ: "Мистецтво", 1988. — 160 с.; — на здобуття вченого ступеня "доктор філософії (історія мистецтва)". Офіційні опоненти: доктори наук, професори Святослав Гординський (Нью-Йорк), Аркадій Жуковський (Париж), Петро Цимбалістий (Лондон).

1992, 12 липня. — У Мюнхені, в Українському Вільному Університеті, успішно захистив габілітаційну докторську дисертацію на тему: "Храм і духовність" і "Скарби України" за сукупністю наукових праць: монографії "Українська графіка ХУІ-ХУІІІ століть: Еволюція образної системи". — Київ, "Наукова думка", 1982. — 330 с; книг "Храм і духовність". — Рим: Український Католицький Університет ім. св. Климента, 1990. — 37 с; "Скарби України". — Київ: "Веселка", 1991. — 192 с; на здобуття вченого ступеня "доктор мистецтвознавства" з образотворчого мистецтва. Офіційні опоненти: доктори наук, професори Григорій Васькович (Мюнхен), Аркадій Жуковський (Париж), Петро Цимбалістий (Лондон).  

1992, 12 липня. — Сенат Українського Вільного Університету в Мюнхені, Німеччина, на підставі успішно захищених докторських дисертацій з філософії — 6 серпня 1990 року та габілітаційної дисертації з мистецтвознавства 12 липня 1992 року — надав Дмитрові Степовику вчене звання доцента зі спеціальності "образотворче мистецтво".

1992,10 грудня. — Вчена рада Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського Академії наук України присвоїла Дмитрові Степовику вчене звання професора зі спеціальності "образотворче мистецтво".

1993, вересень. — За благословенням Філарета Денисенка — блаженного митрополита Київського і всієї України та на прохання ректора відновленої Київської Духовної Академії й Семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату єпископа Даниїла Чокалюка прийнятий до складу викладачів цього закладу для читання лекцій і проведення семінарів з предметів "Історія християнського мистецтва" та "Візантологія".

1998, 21 вересня. — Ректор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника професор Віталій Кононенко призначив Дмитра Степовика завідувачем кафедри релігієзнавства й теології Філософського факультету університету. Виконував обов'язки завідувача цієї кафедри до 1 червня 2007 р.

2000, 1 вересня. — Ректор Київської Духовної Академії й Семінарії УПЦ Київського Патріархату архієпископ Димитрій Рудюк призначив Дмитра Степовика завідувачем кафедри філософії Академії ( 2000 2014 рр.).

2001,10 січня. — Указом Патріарха Київського і всієї Руси- України Дмитро Степовик призначений членом Вищої Церковної Ради УПЦ Київського Патріархату.

2001, 14 грудня. — Указом Патріарха Київського і всієї Руси-України призначений секретарем Навчального комітету УПЦ Київського Патріархату. Був секретарем з 2001 до 2010 р.

2001, 21 грудня. — На засіданні Спеціалізованої вченої ради Київської Духовної Академії і Семінарії УПЦ Київського Патріархату успішно захистив докторську дисертацію на тему "Історія Києво-Печерської Лаври" (монографія) на здобуття вченого ступеня "доктор богословських наук". Офіційні опоненти: доктор богословських наук священик Димитрій Садовяк, доктор історичних наук, професор, священик Юрій Мицик, доктор філологічних наук професор Микола Тимошик.

2004, 25 грудня. — Академія наук Вищої освіти України на підставі свого Статуту обрала Дмитра Степовика академіком цієї академії по Відділенню філософії.